Перлини піщаної флори у пониззях Південного Бугу та Інгулу

Перлини піщаної флори у пониззях Південного Бугу та Інгулу. Cерія: Збереження біорізноманіття в Приморсько-степовому екокоридорі / Під ред. Г.В. Коломієць. — К.: Громадська організація «Веселий Дельфін», 2008.

Приведено інформацію про 15 видів ендемічних та рідкісних рослин-псамофітів, зокрема, описані характерні риси зовнішнього вигляду, місця зростання у пониззях річок Південний Буг і Інгул, плани дій щодо збереження видів та повернення їх на території, де вони зростали в історичному минулому. Надано відповіді на основні питання, які виникають у місцевих жителів в процесі знайомства з рідкісними видами рослин, подано приклад екопросвітньої рольової гри «Створюємо заповідний об’єкт».

Для місцевих жителів, спеціалістів Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області та Головного управління земельних ресурсів в Миколаївській області, органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, державних підприємств лісового господарства, проектних та господарських організацій, громадян, що планують діяльність на пісках у пониззях Південного Бугу та Інгулу, громадських діячів, вчителів, школярів, студентів, аматорів природи.

Укладачі: Коломієць Г.В., Деркач О.М., Парафіло М.М., Абдулоєва О.С.

Відповідальний редактор: Г.В. Коломієць. Англомовне редагування: О.С. Абдулоєва.

Макет та художнє оформлення: І.П. Сіренко

На обкладинці: волошка перлиста Centaurea margaritacea Ten. (О. Деркач, 2006); схема понизь Південного Бугу та Інгулу. Червоними кружками позначені місця, де найкраще збереглись ділянки піщаного степу.

флора  волошок

«Флорою волошок» називав відомий дослідник М.В. Клоков сукупність видів рослин, що історично сформувалась на сухих відкритих пісках, завдяки різноманітності характерних лише для них представників роду Волошка (Centaurea L.). Індикаторами флористичного комплексу піщаного степу Нижнього Побужжя є перлисті волошки:  волошка білоперлинна Centaurea margaritalba Klokov, первинноперлинна C. protomargaritacea Klokov та перлиста C. margaritacea Ten. (Крицька, Деркач, 1991) — красиві та древні рослини, що збереглись лише у пониззях Південного Бугу та Інгулу. Крім волошок, тут зростають інші  піскові ендеміки, зокрема, нижньодніпровські: береза дніпровська Betula borysthenica Klokov, гоніолімон злаколистий Goniolimon graminifolium (Aiton) Boiss., роговик Шмальгаузена Cerastium schmalhausenii Pacz., юринея Пачоського Jurinea paczoskiana Iljin; причорноморські: юринея харківська J. charcoviensis Klokov, житняк пухнастоквітковий Agropyron dasyanthum Ledeb., козельці дніпровські Tragopogon borysthenicus Artemcz.; дніпровсько-донський ендемік жовтозілля дніпровське Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern., понтичні — бурачок савранський Alyssum savranicum Andrz., цибуля савранська Allium savranicum Besser; причорноморсько-каспійські – чебрець дніпровський Thymus pallasianus Heinr. Braun та ковила дніпровська Stipa borysthenica Klokov ex Procudin. Загалом у флористичному комплексі причорноморського піщаного степу 112 видів судинних рослин, 77 з яких ендемічні, а пониззя Дніпра та Південного Бугу є центром його різноманітності (Клоков, 1981).

Піщаний степ дедалі більше знищується внаслідок забудови та створення соснових і акацієвих насаджень. Рослинний і тваринний світ надрічкових пісків втрачає свою різноманітність та унікальність. Тільки протягом останніх двадцяти років зруйновано стихійними гаражами, смітниками та кар’єрами одне з трьох у світі місць зростання волошки білоперлинної, що знаходилось біля парку «Ліски» у м. Миколаїв. Внаслідок штучного заліснення та пов’язаної з ним зміни гідрологічного режиму з околиць с. Петрово-Солониха Миколаївського району зникла волошка перлиста (фото на обкладинці), а останньому притулку цієї рослини поблизу с. Мішково-Погорілове Жовтневого району загрожує забудова.

Одним з найцікавіших осередків піщаного степу була територія під назвою «Ліски». Сьогодні тут розташований однойменний мікрорайон м. Миколаєва, а на початку ХХ сторіччя панували відкриті піски та саги – невеликі озерця або болітця, оточені березово-осиковими гайками. Траплялись солонці, солончаки та навіть солеродні озера (Федосєєв, 1896). Такий ландшафт сьогодні ще можна побачити на Кінбурнській косі. За свідоцтвами дослідників С. Федосєєва (1896) та Й. Пачоського (1927), в «Лісках» зростали береза дніпровська, жовтозілля дніпровське, козельці дніпровські, гоніолімон злаколистий, юринея Пачоського, роговик Шмальгаузена (звідки і був описаний), а також низка більш поширених видів піщаних рослин. До кінця 90-х років ХХ сторіччя зберігалась волошка білоперлинна. За певних зусиль популяції цих рідкісних видів «флори волошок» можуть бути відновлені на території сучасного парку «Ліски». В адміністрації парку доцільно створити музей піщаної флори – унікального та надзвичайно цікавого явища Природи.

Мета видання – познайомити місцевих жителів, державних службовців, громадських діячів, школярів і студентів з рослинами піщаного степу, завдяки яким пониззя Південного Бугу та Інгулу є неповторними, гідними того, щоб ними гордитись.

Для кожного виду приведений план дій щодо його збереження – перелік заходів,  виконання яких залежить від державних службовців — спеціалістів Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області та Миколаївського обласного управління земельних ресурсів, — органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, державних підприємств лісового господарства, проектних та господарських організацій, громадян, що планують діяльність на описаних територіях та, в першу чергу, від місцевих жителів, які здатні усі ці заходи ініціювати та взяти участь у виконанні деяких з них. Важливе значення матимуть проведення екскурсій для учнів місцевих шкіл з метою знайомства з перлинами піщаного степу, а також створення у селах музеїв піщаної флори. Автори даної публікації готові надати консультативну допомогу, провести екскурсії тощо. В свою чергу автори висловлюють щиру подяку за консультації та допомогу Раїсі Бурді, Ярославу Мовчану, Володимиру Титарю, Сергію Мосякіну, Ігорю Сіренку, Тону Ферхагену, Ірині Дудяк, Державному управлінню охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області, Департаменту біотичних ресурсів та екомережі Мінприроди України, Офісу радника з питань сільського господарства, природи та якості харчових продуктів Посольства Королівства Нідерландів в Україні, а також Національному екологічному центру України.

словник спеціальних термінів

Ареал виду – область географічногопоширення виду.

Глобальний Червоний список рідкісних та зникаючих рослин світу – перший глобальний «червоний список» рідкісних та зникаючих рослин світу (Walter, Gillett,1998). Виданий у 1998 р. Міжнародною спілкою охорони природи та природних ресурсів (IUCN – International Union for Conservation of Natural Resources); перелік видів, які зростають в Україні, приведений у статті С.Л. Мосякіна (Мосякін, 1999).

Ендемічний вид, ендемік – вид, який поширений на Землі лише у певному регіоні.

Європейський Червоний список – Європейський Червоний списоквидів тварин і рослин, що знаходяться під загрозою зникнення у світовому масштабі (1991). Види судинних рослин флори України приведені у виданні «Червона книга України. Рослинний світ» (1996). Законодавством України передбачено відповідальність за пошкодження рослин, що занесені до Європейського Червоного списку.

Псамофіт – рослина, яка має спеціальні пристосування для життя на рухливих пісках.

Реліктовий вид – такий, що зберігся у певній місцевості як залишок флори або фауни минулих геологічних епох.

Червона книга України – офіційний документ про сучасний стан видів рослин, тварин і грибів України, які перебувають під загрозою зникнення, та заходи щодо їх збереження і науково обґрунтованого відтворення (Червона книга України, 1996). Законодавством України передбачено відповідальність за пошкодження рослин, що занесені до Червоної книги України.

Список скорочень

ДП – державне підприємство

м. – місто

п-в – півострів

р-н – адміністративний район

с. – село

Просимо звернути увагу!

1. Відомості щодо всіх видів рослин, які тут приведені, є у виданні «Определитель высших растений Украины» (1987), а також у звітах про науково-дослідну роботу «Кадастр редких, находящихся под угрозой исчезновения видов растений и животных, формирование сети заповедных территорий южных районов Николаевской области» (Николаев, 1993) та «Інвентаризація об’єктів природно-заповідного фонду Миколаївської області» (Миколаїв, 2004), тому в бібліографії для кожного виду ці джерела не приведені.

2. Пониззя Південного Бугу та Інгулу розташовані на території Миколаївської області, до якої належать всі згадані у тексті адміністративні райони. Географічні координати подані у градусах та десяткових частках градуса.

Береза дніпровська

Betula borysthenica Klokov

Родина Березові – Betulaceae

Як рослина виглядає? Низьке або середнього розміру, до 10 м заввишки, листопадне дерево з вигнутими, але, на відміну від берези повислої Betula pendula Roth, не звислими гілками. Кора на стовбурі біла, на гілках червоно-бура зі смолистими бородавками. Листки цупкі, шкірясті. Цвіте у квітні.

Де зростає? На надрічкових пісках, у зниженнях – сагах – утворює невеличкі гайки (місцева назва «колкі»).

Як поширена у світі? Ендемічний для пониззя Дніпра та Південного Бугу вид, північна межа поширення проходить в районі Запоріжжя. М. Клоков (1981) зазначає, що дуже схожа береза зростає в аналогічних умовах на  р. Єруслані в Саратовській області Росії.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. м. Миколаїв: урочище “Балабанівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8330, 31.9624); урочище “Галіцинівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8000, 31.9667).

Раніше береза дніпровська зростала у м. Миколаєві на території, яка досі має назву «Ліски» (Федосєєв, 1896; Пачоський, 1927). Сьогодні вільними від забудови тут лишились близько 30 га пісків, які частково вкриті штучними посадками сосни — парк «Ліски». Тут можна відновити декілька гайків берези дніпровської.

Статус. Березу дніпровську занесено до Червоної книги України (1996), а її рослинні угруповання – до Зеленої книги України (1987).

Що загрожує березі дніпровській? Вирубка, забудова місць її зростання або зміна їх гідрологічного режиму внаслідок забудови або заліснення прилеглих ділянок, створення деревно-чагарникових насаджень інших порід.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж рослинних угруповань берези дніпровської.
2. Нанести місця розташування гайків за участю берези дніпровської на плани землевпорядкування адміністративних районів та населених пунктів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, добування піску, випалювання рослинності, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин берези дніпровської.

1. У місцях зростання берези дніпровської не садити дерев інших порід та чагарників.
2. Включити вид як один з пріоритетних об’єктів охорони до Положення про регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
3. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» створити національний природний парк «Кінбурнський» на Кінбурнській косі, ботанічний заказник «Галіцинівський» в околицях с. Галіцинове.
4. Створити центр штучного розведення берези дніпровської.
5. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для зростання берези дніпровської та створити штучні березові гайки з дотриманням вимог Закону України «Про Червону книгу України».

Література. Флора УРСР, том IV, 1953; Екофлора України, том II, 2004; Федосєєв, 1896; Пачоський, 1927; Гордиенко, 1969; Клоков, 1981; Косець, Ткаченко, 1973; Зеленая книга Украинской ССР, 1987; Уманець, 1988; Червона книга України, 1996; Уманець, Соломаха, 1999.

Ілюстрації: 1 – Береза дніпровська Betula borysthenica Klokov: частина гілки (Флора УРСР, 1953). 2 – Береза дніпровська Betula borysthenica Klokov: частина гілки (Фото В. Титаря, Кінбурнська коса, 2007 р.). 3 – Береза дніпровська Betula borysthenica Klokov (Фото Г. Коломієць, Кінбурнська коса, 2006 р.). 4 – Дніпровськоберезовий гайок на Кінбурнській косі (Фото Г. Коломієць, 2006 р.).

Бурачок савранський

Alyssum savranicum Andrz.

Родина Капустяні (Хрестоцвіті) – Brassicaceae

Як рослина виглядає? Багаторічна рослина заввишки 5–25 см, має здерев’янілі у нижній частині стебла, біля землі покручені. Листки вузькі, сіруваті з нижнього боку.

Цвіте у травні-червні.

Де зростає? На пісках, пісковиках.

Як поширена у світі? Понтичний ендемік (Причорномор’я, Бессарабія). В Україні — у Правобережному та Лівобережному Степу (Миколаївська, Херсонська, Одеська, Дніпропетровська, Кіровоградська області).

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. м. Миколаїв: урочище “Балабанівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8330, 31.9624); Миколаївський р-н: урочище “Андріївське” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.2980, 31.7180); Жовтневий р-н: урочище “Михайло-Ларине” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1115, 32.2088); урочище “Галіцинівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8000, 31.9667); с. Галіцинове, пам’ятка природи «Старогаліцинівська» (46.8102, 31.9597); узбережжя Бузького лиману в околицях с. Галіцинове та урочища «Галіцинівка».

Статус. Бурачок савранський занесений до Європейського червоного списку.

Що загрожує бурачку савранському? Забудова місць його зростання або зміна їх гідрологічного режиму внаслідок забудови, створення штучних деревно-чагарникових насаджень.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж ділянок, на яких зростає бурачок савранський.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає бурачок савранський, на плани землевпорядкування адміністративних районів та населених пунктів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, добування піску, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин бурачку савранського.

1. У місцях зростання бурачку савранського не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Створити національний природний парк «Кінбурнський», ботанічні заказники “Михайло-Ларине”, «Галіцинівський».
3. Включити вид як один з пріоритетних об’єктів охорони до положень про регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса», заповідне урочище «Андріївське», пам’ятку природи «Старогаліцинівська», лісового заказника «Балабанівка», до планів лісовпорядкування в урочищах «Михайло-Ларине», «Галіцинівка» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
4. Створити центр штучного розведення бурачку савранського.
5. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для відновлення піщаного степу та висадити на них бурачок савранський разом з іншими рослинами-псамофітами.
6. Включити вид до Регіонального Червоного списку Миколаївської області та передбачити дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність за знищення (пошкодження) рослин бурачку савранського.

Література. Флора УРСР, том V, 1953; Червона книга України, 1996 (у переліку рослин Європейського Червоного списку); Крицька, Деркач, 1991.

Ілюстрації.

Рис.Бурачок савранський (О. Деркач, 2005)

Fig. Alyssum savranicum Andrz. (O. Derkach, 2005)

ВОЛОШКА БІЛОПЕРЛИННА

Centaurea margaritalba Klokov

(C. margaritacea Ten. subsp.  margaritalba (Klokov) Dostal)

Родина Айстрові – Asteraceae

 

Як рослина виглядає? Дворічна трав’яниста рослина заввишки 50–150 см. Стебла прямостоячі, від середини дуже розгалужені, разом з листками густопавутинисті. Листки перисторозсічені. Квітки пурпурові або рожеві, інколи трапляються білі. Від волошки первинноперлинної та волошки перлистої відрізняється перлинно-білою, шовковистою обгорткою кошика. Цвіте у червні – серпні. Плодоносить у липні – вересні.

Де зростає? На надрічкових пісках, які слабко задерновані та не вкриті деревно-чагарниковою рослинністю.

Як поширена у світі? Лише в околицях с. Ковалівка на Південному Бузі та с. Михайло-Ларине на Інгулі.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. Миколаївський р-н: околиці с. Ковалівка, урочище “Андріївське” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.2980, 31.7180); Жовтневий р-н: околиці с. Михайло-Ларине, урочище “Михайло-Ларине” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1115, 32.2088).

До кінця 90-х років волошка білоперлинна зростала у парку «Ліски» (м. Миколаїв), але зникла в результаті несанкціонованого добування піску, складування сміття, автогаражного будівництва, зміни гідрологічного режиму внаслідок намивання на прилеглій території піску для житлового будівництва.

Статус. Волошку білоперлинну занесено до Червоної книги України, Європейського Червоного списку та до глобального Червоного списку рідкісних та зникаючих рослин світу.

Що загрожує волошці білоперлинній? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, а також добування піску вид знаходиться на межі повного знищення. Загальна чисельність рослин світової популяції волошки білоперлинної сьогодні не перевищує декількох десятків тисяч особин.

Волошка білоперлинна утворює гібриди з волошкою розлогою (Centaurea diffusa Lam.) — чужинним для флори України видом, який масово розмножується на ділянках, де природний рослинний покрив пошкоджений внаслідок господарської діяльності. Така гібридизація може згодом призвести до зникнення волошки білоперлинної як біологічного виду.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж всіх ділянок, на яких зростає волошка білоперлинна.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає волошка білоперлинна, на плани землевпорядкування адміністративних районів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин волошки білоперлинної.

1. У місцях зростання волошки білоперлинної не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Створити ботанічні заказники загальнодержавного значення “Михайло-Ларине” та «Андріївський» відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
3. Включити вид як пріоритетний об’єкт охорони до Положення про заповідне урочище «Андріївське», до планів лісовпорядкування в урочищі «Михайло-Ларине» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
4. Створити центр штучного розведення волошки білоперлинної.
5. В урочищі «Андріївське» визначити території, на яких замість штучних соснових насаджень відновити піщаний степ за участю волошки білоперлинної, з дотриманням вимог Закону України «Про Червону книгу України».

Література. Флора УРСР, том ХІІ, 1965; Червона книга України, 1996; Збереження біорізноманіття в Приморсько-степовому екокоридорі. Каталог видів … 2007; Пачоський, 1927; Ильин, 1927; Доброчаєва, 1949;  Клоков, 1935, 1981; Собко, Крицкая, 1973; Крицька, Деркач, 1991; Мосякін, 1999; Коломієць, 1998, 1999.

Ілюстрації. Волошка білоперлинна (О. Деркач, урочище “Михайло-Ларине”, 2007).

Centaurea margaritalba Klokov (O. Derkach, «Mykhailo-Laryne», 2007).

ВОЛОШКА ПЕРВИННОПЕРЛИННА

Centaurea protomargaritacea Klokov

(C. margaritacea Ten. subsp. protomargaritacea (Klokov) Dostal)

Родина Айстрові – Asteraceae

Як рослина виглядає? Дворічна трав’яниста рослина заввишки 40–130 см. Стебла прямостоячі,  дуже розгалужені, разом з листками густопавутинисті. Листки перисторозсічені. Від волошки білоперлинної та волошки перлистої відрізняється жовтуватою або світло-коричневою обгорткою кошика у поєднанні з рожевими квітками. Цвіте у червні – серпні. Плодоносить у липні-вересні.

Де зростає? На надрічкових пісках, які слабко задерновані та не вкриті деревно-чагарниковою рослинністю.

Як поширена у світі? Лише на лівому березі Південного Бугу на південній межі м. Миколаєва та в околицях с. Галіцинове.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. м. Миколаїв: урочище “Балабанівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8330, 31.9624);

Жовтневий р-н: урочище “Галіцинівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8000, 31.9667); с. Галіцинове, пам’ятка природи «Старогаліцинівська» (46.8102, 31.9597).

Статус. Волошку первинноперлинну занесено до Червоної книги України та до глобального Червоного списку рідкісних та зникаючих рослин світу.

Що загрожує волошці первинноперлинній? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску, стихійного звалювання сміття вид знаходиться на межі повного знищення. Загальна чисельність рослин світової популяції волошки первинноперлинної сьогодні не перевищує декількох десятків тисяч особин.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж всіх ділянок, на яких зростає волошка первинноперлинна.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає волошка первинноперлинна, на плани землевпорядкування адміністративних районів та населених пунктів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин волошки первинноперлинної.

1. У місцях зростання волошки первинноперлинної не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Створити на базі лісового заказника “Балабанівка” ботанічний заказник загальнодержавного значення відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
3. Включити вид як пріоритетний об’єкт охорони до положень про лісовий заказник «Балабанівка», пам’ятку природи «Старогаліцинівська», до планів лісовпорядкування в урочищі «Галіцинівка» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
4. Створити центр штучного розведення волошки первинноперлинної.
5. В урочищах «Галіцинівка» та «Балабанівка» визначити території, на яких замість штучних соснових насаджень відновити піщаний степ за участю волошки первинноперлинної, з дотриманням вимог Закону України «Про Червону книгу України».

Література. Флора УРСР, том ХІІ, 1965; Червона книга України, 1996; Збереження біорізноманіття в Приморсько-степовому екокоридорі. Каталог видів… 2007; Ильин, 1927; Доброчаєва, 1949;  Клоков, 1935, 1981; Собко, Крицкая, 1973; Крицька, Деркач, 1991; Мосякін, 1999.

Ілюстрації. Волошка первинноперлинна (О. Деркач, пам’ятка природи “Старогаліцинівська”, 2007).

Centaurea protomargaritacea Klokov (O. Derkach, Nature Reserve Territory “Starogalitsinivska”, 2007).

ВОЛОШКА ПЕРЛИСТА

Centaurea margaritacea Ten.

Родина Айстрові – Asteraceae

Як рослина виглядає? Дворічна трав’яниста рослина заввишки 40–120 см. Стебла прямостоячі, від середини розгалужені, разом з листками густопавутинисті. Листки перисторозсічені. Від волошки білоперлинної та волошки первинноперлинної відрізняється золотистою, шовковистою обгорткою кошика у поєднанні з білими квітками. Цвіте у червні – липні. Плодоносить у липні-серпні.

Де зростає? На надрічкових пісках, які слабко задерновані та не вкриті деревно-чагарниковою рослинністю.

Як поширена у світі? Лише в околицях с. Мішково-Погорілове на Інгулі.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. Жовтневий р-н: на півострові, що утворений р. Інгул на захід від с. Мішково-Погорілове, а також в лісовому заказнику “Мішково-Погорілове” в урочищі «Пам’ять комунарів» ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.0082, 32.0842).

Раніше зростала в Миколаївському р-ні на території урочища “Петрово-Солониха” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1005, 31.8721), але в результаті заліснення зникла та потребує відновлення.

Статус. Волошку перлисту занесено до Червоної книги України, Європейського Червоного списку та до глобального Червоного списку рідкісних та зникаючих рослин світу.

Що загрожує волошці перлистій? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску та стихійного звалювання сміття вид знаходиться на межі повного знищення. Загальна чисельність рослин світової популяції волошки перлистої сьогодні не перевищує декількох десятків тисяч особин.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж всіх ділянок, на яких зростає волошка перлиста.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає волошка перлиста, на плани землевпорядкування адміністративних районів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин волошки перлистої.

1. У місцях зростання волошки перлистої не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Створити на базі лісового заказника “Мішково-Погорілове” ботанічний заказник загальнодержавного значення відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
3. Включити вид як пріоритетний об’єкт охорони до Положення про лісовий заказник «Мішково-Погорілове» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
4. Створити центр штучного розведення волошки перлистої.
5. В урочищі «Петрово-Солониха» та заказнику “Мішково-Погорілове” визначити території, на яких замість штучних лісових насаджень відновити піщаний степ за участю волошки перлистої, з дотриманням вимог Закону України «Про Червону книгу України».

Література. Флора УРСР, том ХІІ, 1965; Червона книга України, 1996; Збереження біорізноманіття в Приморсько-степовому екокоридорі. Каталог видів… 2007; Ильин, 1927; Доброчаєва, 1949;  Клоков, 1935, 1981; Собко, Крицкая, 1973; Крицька, Деркач, 1991; Мосякін, 1999; Walter, Gillett, 1998.

Ілюстрації. Фото на обкладинці.

ГОНІОЛІМОН ЗЛАКОЛИСТИЙ

Goniolimon graminifolium (Aiton) Boiss.

Родина Кермекові – Plumbaginaceae

Як рослина виглядає? Трав’янистий багаторічник заввишки 20–40 см. Прикореневі листки лінійно-ланцетні, часто згорнуті краями всередину і в згорнутому вигляді досягають 0,5–1,5 мм завширшки. Інші види цього роду, які трапляються в пониззі Південного Бугу та Інгулу, мають плоскі листки та зростають на кам’янистих оголеннях, степових схилах, засолених ґрунтах тощо.

Цвіте у червні – липні. Насіння достигає у серпні.

Де зростає? Виключно на надрічкових пісках.

Як поширена у світі? Тільки в Злаковому Степу понад Південним Бугом, Інгулом, Інгульцем і Дніпром по обох його берегах. Нижньодніпровський пісковий ендемік.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. Жовтневий р-н: піщана тераса лівого берега р. Інгул, урочище “Михайло-Ларине” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1115, 32.2088).

Раніше зростав також в околицях м. Миколаєва (Федосєєв, 1898; Пачоський, 1927) та с. Мар’ївка Баштанського р-ну (Котов, 1926).

Статус. Гоніолімон злаколистий занесений до Європейського Червоного списку та до глобального Червоного списку рідкісних та зникаючих рослин світу.

Що загрожує гоніолімону злаколистому? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску, пасовищного та рекреаційного навантажень вид знаходиться під загрозою знищення. Загальна чисельність рослин світової популяції сьогодні не перевищує декількох десятків тисяч особин.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж всіх ділянок, на яких зростає гоніолімон злаколистий.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає гоніолімон злаколистий, на плани землевпорядкування адміністративних районів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин гоніолімону злаколистого.

1. У місцях зростання гоніолімону злаколистого не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Створити національний природний парк «Кінбурнський», ботанічний заказник “Михайло-Ларине” відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
3. Включити вид як пріоритетний об’єкт охорони до Положення про регіональний ландшафтний парк «Кінбурнська коса», до планів лісовпорядкування в урочищі «Михайло-Ларине» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
4. Створити центр штучного розведення гоніолімону злаколистого.
5. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для відновлення піщаного степу та висадити на них гоніолімон злаколистий разом з іншими рослинами-псамофітами.
6. Включити вид до Регіонального Червоного списку Миколаївської області та передбачити дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність за знищення (пошкодження) рослин гоніолімону злаколистого.

Література. Флора УРСР, том VIII, 1957; Червона книга України, 1996 (у переліку рослин Європейського Червоного списку); Збереження біорізноманіття в Приморсько-степовому екокоридорі. Каталог видів… 2007; Федосєєв, 1898; Котов, 1926; Пачоський, 1927; Клоков, 1981; Мосякін, 1999; Walter, Gillett, 1998.

житняк пухнастоквітковий

Agropyron dasyanthum Ledeb.

Родина Тонконогові – Poaceae

Як рослина виглядає? Багаторічник заввишки 40–75 см з довгим повзучим розгалуженим кореневищем, на відміну від житняка Лавренка (A. lavrenkoanum Prokud.) та житняка гребінчастого (A. pectinatum (Bieb) Beauv.), які утворюють дернини та не мають довгих кореневищ. Остюк колосу та колоски густо опушені, що також відрізняє цей вид від двох вже згаданих. Цвіте у травні – червні.

Де зростає? На рухливих слабкозаросших пісках, де оселяється другим після зіноваті дніпровської Chamaecytisus borysthenicus (Grun.) Klaskova (Гордієнко, 1969).

Як поширена у світі? У пониззі Південного Бугу, на пісках Дніпра від Кременчука до Дніпровського лиману, на р. Молочній у Мелітополя.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. Миколаївський р-н: піски в околицях с. Ковалівка, заповідне урочище “Андріївське” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.2980, 31.7180).

Статус. Житняк пухнастоквітковий занесений до глобального Червоного списку рідкісних та зникаючих рослин світу.

Що загрожує житняку пухнастоквітковому? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску, пасовищного та рекреаційного навантажень чисельність постійно скорочується.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж ділянок, на яких зростає житняк пухнастоквітковий.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає житняк пухнастоквітковий, на плани землевпорядкування адміністративних районів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин житняка пухнастоквіткового.

1. У місцях зростання житняка пухнастоквіткового не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» створити національний природний парк «Кінбурнський».
3. Включити вид як один з пріоритетних об’єктів охорони до Положення про заповідне урочище «Андріївське» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
4. Створити центр штучного розведення житняка пухнастоквіткового.
5. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для відновлення піщаного степу та висадити на них житняк пухнастоквітковий разом з іншими рослинами-псамофітами.
6. Включити вид до Регіонального Червоного списку Миколаївської області та передбачити дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність за знищення (пошкодження) рослин житняка пухнастоквіткового.

Література. Флора УРСР, том ІІ, 1940; Гордиенко, 1969; Клоков, 1981; Мосякін, 1999; Walter, Gillett, 1998.

 

Жовтозілля дніпровське

Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern.

Родина Айстрові – Asteraceae

Як рослина виглядає? Трав’янистий багаторічник заввишки 30–100 см з ребристими розгалуженими стеблами, нерідко червонувато-фіолетовими, павутинисто-шерстистими. Нижні і верхні листки двоперисторозсічені, на відміну від жовтозілля Якова (S. jacobaea L.), у якого верхні листки перисторозсічені, а нижні надрізано-зубчасті чи роздільні. Останній вид зростає на лучних степах, сухих заплавних луках, по схилах, чагарниках та як бур’ян у посівах. У жовтозілля Швецова (S. schvetzovii Korsh.), що поширений на сухих або вологих чи солончакових луках, всі листки цілісні, зубчасті.

Язичкові квітки жовтозілля дніпровського в кількості 12–13, жовті або оранжево-жовті; трубчасті квітки численні, 5–6 мм завдовжки. Цвіте у червні – вересні.

Жовтозілля дніпровське не слід плутати з однорічними видами цього роду, які зростають вздовж доріг, на полях та перелогах по всій Україні. Це жовтозілля весняне (S. vernalis Waldst. et Kit.), у якого в кошику лише трубчасті квітки, а язичкові відсутні, та жовтозілля звичайне (S. vulgaris L.) з яскраво-жовтими язичковими квітками.

Де зростає? На піщаних місцях. На рухливих пісках оселяється після того, як рослини-піонери – зіновать дніпровська та житняк пухнастоквітковий – збагатять їх поживними  речовинами. Має неглибоку (70–80 см) кореневу систему, тому може зростати лише у «вікнах» поза жорсткою конкуренцією з боку інших рослин (Гордієнко, 1969).

Як поширена у світі? Ендемічна рослина Дніпровсько-Донського басейну. В Україні поширена в Лісостепу і Степу, переважно в долині Дніпра та Дінця.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. Миколаївський р-н: піски в околицях с. Петрово-Солониха, а також урочище “Петрово-Солониха” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1005, 31.8721); піски в околицях с. Ковалівка, заповідне урочище “Андріївське” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.2980, 31.7180); Жовтневий р-н: урочище “Галіцинівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8000, 31.9667); урочище “Мішково-Погорілове” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.0082, 32.0842); піщана тераса лівого берега р. Інгул, урочище “Михайло-Ларине” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1115, 32.2088).

Раніше жовтозілля дніпровське зростало також в «Лісках» у м. Миколаєві (Федосєєв, 1898; Пачоський, 1927).

Статус. Жовтозілля дніпровське занесено до Європейського Червоного списку.

Що загрожує жовтозіллю дніпровському? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску, пасовищного та рекреаційного навантажень чисельність постійно скорочується.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж всіх ділянок, на яких зростає жовтозілля дніпровське.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає жовтозілля дніпровське, на плани землевпорядкування адміністративних районів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин жовтозілля дніпровського.

1. У місцях зростання жовтозілля дніпровського не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» створити ботанічні заказники “Михайло-Ларине”, «Галіцинівський», національний природний парк «Кінбурнський».
3. Включити вид як один з пріоритетних об’єктів охорони до положень про лісові заказники «Мішково-Погорілове»,  «Балабанівка», «Петрово-Солониха», заповідне урочище «Андріївське», до планів лісовпорядкування в урочищах «Галіцинівка», «Михайло-Ларине» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
4. Створити центр штучного розведення жовтозілля дніпровського.
5. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для відновлення піщаного степу та висадити на них жовтозілля дніпровське разом з іншими рослинами-псамофітами.
6. Включити вид до Регіонального Червоного списку Миколаївської області та передбачити дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність за знищення (пошкодження) рослин жовтозілля дніпровського.

Література. Флора УРСР, том ХІ, 1962; Червона книга України, 1996 (у переліку рослин Європейського Червоного списку); Федосєєв, 1898; Пачоський, 1927; Гордиенко, 1969; Клоков, 1981.

Ілюстрації. Жовтозілля дніпровське Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern. (Фото В. Яковлєва, Кінбурнська коса, 2006 р.).

 

КОВИЛА ДНІПРОВСЬКА

Stipa borysthenica Klokov ex Procudin

Родина Тонконогові – Poaceae

Як рослина виглядає? Багаторічна трав’яниста рослина, яка утворює щільні дернини. Стебла заввишки до 80 см. Листки плоскі або вздовж складені, голі. Волоть багатоколоскова. Остюк нижньої квіткової луски завдовжки 30–40 см, перистий. Цвіте у травні. Плодоносить у червні.

Це єдиний вид у роді Ковила, який здатен жити на піску.

Де зростає? На надрічкових та приморських пісках, легкосуглинистих ґрунтах. На деяких добре збережених ділянках піщаного степу виступає домінантом або субдомінантом рослинних угруповань.

Як поширена у світі? Причорноморсько-каспійський піщано-степовий вид. В Україні зростає у Лісостепу і Степу, а також на пісках Дніпра та його приток у південній частині  Полісся. Трапляється в околицях Чернівців, Кременцю, на Керченському п-ві Криму.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. Жовтневий р-н: урочище “Галіцинівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8000, 31.9667), урочище “Михайло-Ларине” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1115, 32.2088); Миколаївський р-н: урочище “Андріївське” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.2980, 31.7180); урочище “Петрово-Солониха” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1005, 31.8721).

Й. Пачоський (1927) писав, що ковила дніпровська (яку він називав піщаною ковилою Stipa Ioannis sabulosa) зростала в «Лісках» у м. Миколаєві, місцями рясно, місцями одинично, та вже у ті часи поступово зникала під впливом діяльності людини.

Статус. Ковилу дніпровську занесено до Червоної книги України.

Що загрожує ковилі дніпровській? В результаті забудови, розорювання і заліснення надрічкових пісків, добування піску, пасовищного та рекреаційного навантажень загальна чисельність постійно скорочується.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж ділянок, на яких зростає ковила дніпровська.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає ковила дніпровська, на плани землевпорядкування адміністративних районів, населених пунктів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин ковили дніпровської.

1. У місцях зростання ковили дніпровської не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» створити ботанічні заказники “Михайло-Ларине”, «Галіцинівський», національний природний парк «Кінбурнський».
3. Включити вид як один з пріоритетних об’єктів охорони до положень про об’єкти природно-заповідного фонду «Балабанівка», «Андріївське», «Петрово-Солониха», «Мішково-Погорілове», до планів лісовпорядкування в урочищах «Галіцинівка», «Михайло-Ларине»  та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
4. Створити центр штучного розведення ковили дніпровської.
5. В урочищах «Балабанівка», «Андріївське», «Петрово-Солониха», «Мішково-Погорілове», «Галіцинівка», «Михайло-Ларине» визначити території, на яких замість штучних соснових насаджень відновити піщаний степ за участю ковили дніпровської, з дотриманням вимог Закону України «Про Червону книгу України».

Література. Червона книга України, 1996; Косець, Ткаченко, 1973; Злаки Украины, 1977; Клоков, Осычнюк, 1975; Лавренко, 1980; Клоков, 1981; Кондратюк, Бурда, Остапко, 1985; Зелёная книга Украинской ССР, 1987.

Ілюстрації. Ковила дніпровська Stipa borysthenica Klokov ex Procudin (В. Титар, Кінбурнська коса, 2007 р.)

Козельці дніпровські

Tragopogon borysthenicus Artemcz.

Родина Айстрові – Asteraceae

Як рослина виглядає? Дворічник заввишки 30–160 см, з галузистими стеблами. Кошики зібрані у волотисто-щитковидне суцвіття. Квітконоси під кошиком не здуті, на відміну від козельців великих (T. major Jacq.) та козельців пустельних (T. tesquicola Klokov). Квітки світло-жовті. Цвітуть у травні – вересні.

Де зростає? На річкових, рідше на приморських пісках. На рухливих пісках оселяється після зіноваті дніпровської та житняка пухнастоквіткового, коли у переплетінні коренів житняка з’являються хоча б маленькі (площею 5–10 дм²) «вікна», завдяки тому, що його головний стрижневий корінь заглиблюється на 2 м і більше, а бічні корені, які густо його оточують, мають радіус лише 10–20 см (Гордієнко, 1969).

Як поширена у світі? У нижній течії Південного Бугу та Дніпра, ізольовано в гирлі Дунаю.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. Жовтневий р-н: урочище “Галіцинівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8000, 31.9667);  урочище “Мішково-Погорілове” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.0082, 32.0842); піщана тераса лівого берега р. Інгул, урочище “Михайло-Ларине” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1115, 32.2088); Миколаївський р-н: піски в околицях с. Петрово-Солониха; урочище “Петрово-Солониха” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1005, 31.8721); урочище “Андріївське” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.2980, 31.7180).

Й. Пачоський (1927) в описі піщаної флори «Лісків» у м. Миколаєві приводить Tragopogon floccosus, очевидно, що мова йде саме про козельці дніпровські.

Раніше козельці дніпровські зростали також в околицях с. Жовтневе Снігурівського р-ну, с. Баловне Новоодеського р-ну (Флора УРСР, 1962).

Статус. Козельці дніпровські занесені до Європейського Червоного списку.

Що загрожує козельцям дніпровським? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску, пасовищного та рекреаційного навантажень чисельність постійно скорочується.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж всіх ділянок, на яких зростають козельці дніпровські.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростають козельці дніпровські, на плани землевпорядкування адміністративних районів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин козельців дніпровських.

1. У місцях зростання козельців дніпровських не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» створити ботанічні заказники “Михайло-Ларине”, «Галіцинівський», національний природний парк «Кінбурнський».
3. Включити вид як один з пріоритетних об’єктів охорони до положень про об’єкти природно-заповідного фонду «Балабанівка», «Андріївське», «Петрово-Солониха», «Мішково-Погорілове», до планів лісовпорядкування в урочищах «Галіцинівка», «Михайло-Ларине» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
4. Створити центр штучного розведення козельців дніпровських.
5. В урочищах «Балабанівка», «Андріївське», «Петрово-Солониха», «Мішково-Погорілове», «Галіцинівка», «Михайло-Ларине» визначити території, на яких замість штучних соснових насаджень відновити піщаний степ за участю козельців дніпровських.
6. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для відновлення піщаного степу та висадити на них козельці дніпровські разом з іншими рослинами-псамофітами.
7. Включити вид до Регіонального Червоного списку Миколаївської області та передбачити дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність за знищення (пошкодження) рослин козельців дніпровських.

Література. Флора УРСР, том XI, 1962; Червона книга України, 1996 (у списку рослин Європейського Червоного списку); Пачоський, 1927; Гордиенко, 1969; Клоков, 1981; Крицька, Деркач, 1991.

Ілюстрації. Козельці дніпровські Tragopogon borysthenicus Artemcz. (Г. Коломієць, 2006)

роговик шмальгаузена

Cerastium schmalhausenii Pacz.

Родина Гвоздичні – Caryophyllaceae

Як рослина виглядає? Однорічник заввишки 4–10 см, густо опушений залозистими волосками. Стебла галузяться майже від самої основи, не лише у суцвітті. Зовнішні чашолистики трав’янисті, внутрішні – з вузькими плівчастими краями, їх основи не круглі, ніби обрублені. Має рожеві пелюстки, на відміну від більшості інших видів цього роду. Цвіте у квітні, у травні всихає.

Де зростає? На пісках.

Як поширена у світі? У нижній течії Південного Бугу та на Кінбурнській косі.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. Жовтневий р-н: с. Галіцинове, пам’ятка природи «Старогаліцинівська» (46.8102, 31.9597); урочище “Галіцинівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8000, 31.9667). Раніше зростав в «Лісках» у м. Миколаєві, звідки і був описаний Й. Пачоським (Федосєєв, 1896). Сьогодні основна частина світової популяції зберігається на Кінбурнській косі.

Статус. Роговик Шмальгаузена занесений до Європейського Червоного списку.

Що загрожує роговику Шмальгаузена? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску, пасовищного та рекреаційного навантажень чисельність постійно скорочується.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж всіх ділянок, на яких зростає роговик Шмальгаузена.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає роговик Шмальгаузена, на плани землевпорядкування адміністративних районів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин роговика Шмальгаузена.

1. У місцях зростання роговика Шмальгаузена не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» створити ботанічний заказник «Галіцинівський», національний природний парк «Кінбурнський».
3. Включити вид як пріоритетний об’єкт охорони до положень про лісовий заказник «Мішково-Погорілове», пам’ятку природи «Старогаліцинівська», до планів лісовпорядкування в урочищі «Галіцинівка» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
4. Створити центр штучного розведення роговика Шмальгаузена.
5. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для відновлення піщаного степу та висадити на них роговик Шмальгаузена разом з іншими рослинами-псамофітами.
6. Включити вид до Регіонального Червоного списку Миколаївської області та передбачити дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність за знищення (пошкодження) рослин роговика Шмальгаузена.

Література. Флора УРСР, том IV, 1952; Екофлора України, том III, 2002; Червона книга України, 1996 (у списку рослин Європейського Червоного списку); Пачоський, 1927; Клоков, 1974; Зиман, 1975; Крицька, Деркач, 1991.

Цибуля савранська

Allium savranicum Besser

Родина Цибулеві – Alliaceae

Як рослина виглядає? Багаторічник висотою 30–60 см. Цибулини завдовжки 10–15 мм, мають напівпрозорі коричневі оболонки з добре помітними жилками, сидять по 1–3 на дуже короткому кореневищі. На стеблі 3–4 нитковидних (близько 1 мм завширшки) листка, часто ще пучок з 4–6 листків відходить від цибулини незалежно від стебла. Листочки оцвітини, на відміну від цибулі крапчастої (A. guttatum Steven), не мають посередині фіолетової або коричневої крапки. Цвіте у липні – вересні.

Де зростає? На річкових пісках другої (надлугової) тераси, у складі рослинності піщаного степу.

Як поширена у світі? Понтичний ендемік. Трапляється в степових та лісостепових районах по Дніпру та Дінцю з їх більшими притоками; на р. Савранка на півночі Одеської області, звідки й описаний; на Нижньому Доні.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. Миколаївський р-н: урочище “Андріївське” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.2980, 31.7180).

Статус. Не внесений до охоронних списків.

Що загрожує цибулі савранській? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску, пасовищного та рекреаційного навантажень чисельність постійно скорочується.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж всіх ділянок, на яких зростає цибуля савранська.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає цибуля савранська, на плани землевпорядкування адміністративних районів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин цибулі савранської.

1. У місцях зростання цибулі савранської не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Включити вид як пріоритетний об’єкт охорони до Положення про заповідне урочище «Андріївське» та передбачити заходи з його збереження та відновлення.
3. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для відновлення піщаного степу та висадити на них цибулю савранську разом з іншими рослинами-псамофітами.
4. Включити вид до Регіонального Червоного списку Миколаївської області та передбачити дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність за знищення (пошкодження) рослин цибулі савранської.

Література. Флора УРСР, том ІІІ, 1950; Клоков, 1981.

ЧеБрець ПАлласів

Thymus pallasianus Heinr. Braun

Родина Губоцвіті – Lamiaceae

Як рослина виглядає? Багаторічна рослина заввишки 5–20 см, має лежачі, вкорінені, нерідко дуже здерев’янілі головні стебла, які закінчуються головчастим суцвіттям. Від головних стебел відходять неплідні пагони. Від чебрецю дніпровського (T. borysthenicus Klokov et Des.-Shost.), який зростає на пісках Нижнього Дніпра, відрізняється світло-зеленим кольором (чебрець дніпровський – темно-зелена рослина) та зовсім плоскими, не загнутими по боках вниз листками. У пазухах листків чебрецю Палласа є вкорочені гілочки. Квітки рожевобузкові, яскраві. Цвіте у червні – липні.

Чебрець Палласа часто утворює гібриди з чебрецем Маршалла (T. marschallianus Willd.), який зростає по лучних степах, узліссях, схилах та відслоненнях. Останній має видовжене до 15 см суцвіття, розбите на несправжні кільця, та підведені або прямостоячі неплідні пагони (у чебрецю Палласа неплідні пагони полеглі).

Де зростає? На надрічкових пісках. Характерна рослина південного піщаного степу.

Як поширена у світі? Причорноморсько-каспійський (дніпровсько-волзький) вид. Заходить на Кавказ до Новоросійська, найбільш північні місця зростання знаходяться на Дніпрі поблизу Канева.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. м. Миколаїв: урочище “Балабанівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8330, 31.9624); Миколаївський р-н: урочище “Андріївське” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.2980, 31.7180); Жовтневий р-н: урочище “Михайло-Ларине” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1115, 32.2088); урочище “Галіцинівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8000, 31.9667); с. Галіцинове, пам’ятка природи «Старогаліцинівська» (46.8102, 31.9597); узбережжя Бузького лиману в околицях с. Галіцинове та урочища «Галіцинівка».

Приводиться Й. Пачоським (1927) для «Лісків» (м. Миколаїв), під назвою Thymus odoratissimus.

Статус. Не внесений до охоронних списків.

Що загрожує чебрецю Палласа? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску, пасовищного та рекреаційного навантажень чисельність постійно скорочується.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж всіх ділянок, на яких зростає чебрець Палласа.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає чебрець Палласа, на плани землевпорядкування адміністративних районів.
3. У разі надання ділянок у власність, користування встановити відповідно до Земельного кодексу України обмеження щодо використання земель:

–       забороняються забудова, розорювання, випалювання, заліснення ділянок, зміна гідрологічного режиму тощо;

–       забороняються інші дії, які можуть призвести до пошкодження або знищення рослин чебрецю Палласа.

1. У місцях зростання чебрецю Палласа не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
2. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для відновлення піщаного степу та висадити на них чебрець Палласа разом з іншими рослинами-псаммофітами.
3. Включити вид до Регіонального Червоного списку Миколаївської області та передбачити дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність за знищення (пошкодження) рослин чебрецю Палласа.

Література. Флора УРСР, том ІХ, 1960; Пачоський, 1927; Клоков, 1981; Крицька, Деркач, 1991.

Юринея Пачоського

Jurinea paczoskianaIljin

Родина Айстрові – Asteraceae

Як рослина виглядає? Трав’янистий багаторічник 40 – 70 см заввишки, з міцним дерев’янистим стрижневим коренем і часто з коротким розгалуженим кореневищем. Стебла звичайно поодинокі, прямостоячі, вгорі розгалужені. Прикореневі та стеблові листки почасти суцільні, почасти перистороздільні або розсічені, на відміну від юринеї пухкої (J. laxa Fisch. ex Iljin), у якої всі листки суцільні. Стеблові листки сидячі, збігають основою на стебло, утворюючи на ньому довгі вузенькі крила, що відрізняє юринею Пачоського від юринеї харківської (J. charcoviensis Klokov) з некрилатими стеблами.

Кошики у кількості 3–10 на стеблі, їх обгортка білувата або сірувата від тонкого повстисто-павутинистого опушення. Квітки до 25 мм завдовжки, віночки квіток до 19 мм завдовжки, рожево-пурпурові. Цвіте у червні – серпні.

Де зростає? На пісках.

Як поширена у світі? Нижньодніпровський ендемік, був знайдений у кількох ізольованих місцезростаннях на Південному Бузі в околицях Миколаєва та на Дніпрі у Запорізькій області. Найпівнічніше місце зростання знаходиться у Дніпропетровській області, на р. Вовча у Велико-Михайлівському лісництві (Клоков, 1981).

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. В останні роки не знайдений. Й. Пачоський (1927) приводить цей вид для «Лісків» (м. Миколаїв) як підвид Jurinea polyclonos var, що пізніше отримав назву юринеї Пачоського. В «Лісках», а також на території пам’ятки природи «Старогаліцинівська» юринея Пачоського зростала ще наприкінці 80-хх років XX сторіччя (Крицька, Деркач, 1991). У 1989 р. О. Деркач знаходив цей вид на пісках правого берега р. Південний Буг поблизу с. Петрово-Солониха, на ділянці площею 4–5 га, де в той час зростала також волошка перлиста. Через зміну гідрологічного режиму внаслідок заліснення обидва види зникли з цієї території.

Статус. Не внесений до охоронних списків.

Що загрожує юринеї Пачоського? Не виключено, що в результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску, пасовищного та рекреаційного навантажень вид зник з понизь Південного Бугу та Інгулу.

План дій щодо збереження виду.

1. Знайти місця зростання юринеї Пачоського на Дніпрі у Запорізькій області та на р. Вовча у Дніпропетровській області та отримати насіння.
2. Створити центр штучного розведення юринеї Пачоського.
3. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для відновлення піщаного степу та висадити на них юринею Пачоського разом з іншими рослинами-псамофітами.
4. Включити вид до Регіонального Червоного списку Миколаївської області та передбачити дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність за знищення (пошкодження) рослин юринеї Пачоського.

Література. Флора УРСР, том ХІ, 1962; Пачоський, 1927; Клоков, 1981; Крицька, Деркач, 1991.

Юринея харківська

Jurinea charcoviensis Klokov

Родина Айстрові – Asteraceae

Як рослина виглядає? Трав’янистий багаторічник заввишки 20–50 см з дерев’янистим стрижневим коренем. Стебла в кількості 1–3, прямостоячі, вгорі розгалужені. Прикореневі та нижні стеблові листки черешкові, звичайно перисторозсічені, іноді надрізані або суцільні. Стеблові листки, на відміну від юринеї Пачоського та юринеї пухкої, не збігають на стебло, тому стебла не крилаті. Кошики у кількості (1)2–7; кошики з квітками близько 20–25 мм завдовжки, їх обгортка павутиниста, але, на відміну від юринеї Пачоського, зеленувата. Віночки квіток 15–17 мм завдовжки, рожево-пурпурові. Цвіте у червні – серпні.

Де зростає? На річкових пісках.

Як поширена у світі? Причорноморський ендемік. Звичайна у Лівобережному Лісостепу та на півночі Степу, а також у пониззі Південного Бугу.

Місця зростання у пониззі Південного Бугу та Інгулу. м. Миколаїв: урочище “Балабанівка” ДП «Миколаївське лісове господарство» (46.8330, 31.9624);

Миколаївський р-н: урочище “Андріївське” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.2980, 31.7180); Жовтневий р-н: урочище “Михайло-Ларине” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.1115, 32.2088); заказник «Мішково-Погорілове» в урочище “Пам’ять комунарів” ДП «Миколаївське лісове господарство» (47.0082, 32.0842); урочище “Галіцинівка” ДП «Миколаївське  лісове господарство» (46.8000, 31.9667); с. Галіцинове, пам’ятка природи «Старогаліцинівська» (46.8102, 31.9597); узбережжя Бузького лиману в околицях с. Галіцинове та урочища «Галіцинівка».

Статус. Не внесений до охоронних списків.

Що загрожує юринеї харківській? В результаті забудови, заліснення надрічкових пісків, добування піску, пасовищного та рекреаційного навантажень чисельність постійно скорочується.

План дій щодо збереження виду.

1. Провести земельну кадастрову зйомку меж ділянок, на яких зростає юринея харківська.
2. Нанести місця розташування ділянок, на яких зростає юринея харківська, на плани землевпорядкування адміністративних районів.
3. У разі надання земель у власність, користування, враховувати, відповідно до Земельного кодексу України, обмеження щодо використання земель, а саме, заборону пошкодження природного трав’янистого рослинного покриву ділянок та зміну гідрологічного режиму території.
4. У місцях зростання юринеї харківської не створювати штучних насаджень дерев та чагарників.
5. Визначити на пісках пониззя Південного Бугу ділянки, які придатні для відновлення піщаного степу та висадити на них юринею харківську разом з іншими рослинами-псамофітами.
6. Включити вид до Регіонального Червоного списку Миколаївської області та передбачити дисциплінарну, адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність за знищення (пошкодження) рослин юринеї харківської.

Література. Флора УРСР, том ХІ, 1962; Клоков, 1981; Крицька, Деркач, 1991.

Збереження рідкісних видів рослин: питання та відповіді

Чим рослини, які занесені до Червоної книги України, Європейського та Світового «червоних» списків, відрізняються від інших?

Це рідкісні види та такі, що знаходяться під загрозою зникнення. Серед них можуть бути ендемічні види, реліктові види, а також такі, що знаходяться на межі ареалу або скорочують чисельність популяцій внаслідок господарської діяльності людини.

Включення виду в Червону книгу накладає на державу, на території якої він зростає, моральні обов’язки щодо його збереження. Законодавство України передбачає відповідальність за пошкодження та знищення рослин, тварин і грибів, які занесені до Червоної книги України та Європейського Червоного списку.

Яка їх цінність для людини?

Людина як біологічний вид сформувалась у певному середовищі – довкіллі, стабільність якого забезпечується, зокрема, зв’язками між живими організмами. Зникнення будь-якого виду порушує рівновагу у довкіллі та робить його менш придатним для існування людини. Саме тому ми швидко втомлюємося у великих містах та шукаємо можливостей відпочити «на природі».

Для чого проводити заходи зі збереження видів?

Під тиском господарської діяльності щодня з Планети зникає один біологічний вид. Якщо не зупинити цей страшний процес, стан довкілля людини дедалі погіршуватиметься, наслідками чого будуть хронічна втома та хвороби, втрата етичних цінностей, та, ймовірно, зникнення Людини як біологічного виду.

Що таке території та об’єкти природно-заповідного фонду?

Це ділянки суші і водного простору, основною функцією яких є збереження та відновлення живих організмів певного виду, комплексу видів тощо, а також природних ландшафтів, пам’яток історії — свідків нерозривного зв’язку певної культури з  природним довкіллям населення, що її сформувало.

Законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об’єктів,  що  перебувають під особливою охороною.

Хто має охороняти рослини, які занесені до Червоної книги України, Європейського Червоного списку  тощо?

Юридичну відповідальність за збереження рослин несуть власники та користувачі земельних ділянок, на яких вони зростають, а також особи, які нанесли шкоду рослинам або місцям їх зростання. Державні органи виконують управлінські та контролюючі функції.

Зацікавленими у збереженні різноманітності видів рослин є в першу чергу місцеві жителі — це здоров’я їхнього довкілля, та, відповідно, здоров’я їх самих та їхніх дітей. Від обізнаності, позиції та поведінки кожної людини залежить, чи будуть забудовані, засмічені, розорані, зруйновані кар’єрами або насадженнями неприродних для степу лісових порід річкові та балкові схили та інші останні притулки рідкісних видів рослин.

Який штраф стягується за знищення та пошкодження рослин, занесених до Червоної книги України та Європейського Червоного списку?

За знищення однієї трав’янистої рослини стягується штраф в розмірі від 9 до 15 гривень залежно від категорії охорони виду, яка приведена у виданні «Червона книга України» (1996). За знищення природних луків, сіножатей, пасовищ, боліт та інших середовищ існування рослин унаслідок переорювання, затоплення, відведення під забудову, розробку корисних копалин, садово-городні ділянки, залісення, а також у разі різкої зміни гідрологічного режиму чи забруднення хімічними речовинами, яке призвело до загибелі рослин, відшкодування нараховується в сумі 1500 гривень для видів рослин першої категорії, 1000 гривень — для видів рослин другої і третьої категорій за один гектар площі (Постанова Кабінету Міністрів України від 01.06.93 № 399).

Які переваги надає збереження середовищ існування рослин і тварин шляхом створення територій природно-заповідного фонду?

Для мешканців, суб’єктів господарювання, відвідувачів:

1. Зникає загроза будівництва на цій території небезпечного виробництва або іншого об’єкту, який унеможливить традиційне використання ділянки місцевими жителями.
2. Надаються пільги щодо плати за землю.
3. Зберігаються пасовища та сіножаті.
4. Зберігаються можливості розвитку бджільництва, заготівлі лікарських трав, відпочинку в природних умовах тощо.
5. З’являється можливості працевлаштування в адміністрації новоствореного об’єкту природно-заповідного фонду.
6. Зберігаються та покращуються можливості пізнання та розуміння природи рідного краю, її неповторності.
7. Формується почуття поваги та любові до своєї землі та до себе — її мешканця.

Для суспільства в цілому:

1. Підтримується здорове довкілля людини.
2. Розвиваються сучасні види господарської діяльності, такі як туризм і пов’язана з ним сфера послуг.
3. Завдяки відпочинку в природі відновлюються фізичні та психічні сили людей.
4. Зберігаються та покращуються можливості проведення наукових досліджень, здійснення еколого-просвітніх та освітніх заходів з метою виховання етичних цінностей.
5. Формується почуття патріотизму та гордості за свою державу.

Рольова гра «Створюємо заповідний об’єкт»

Надана у виданні інформація є основою для проведення ботанічних та краєзнавчих екскурсій, тематичних уроків, вікторин, рольових ігор тощо. Рольова гра „Створюємо заповідний об’єкт” орієнтована на учнів середніх та старших класів шкіл, студентів перших курсів вищих навчальних закладів. Її мета – сприяти формуванню у молоді власної позиції щодо збереження довкілля та розуміння шляхів її втілення.

Умови проведення гри. Ведучий (вчитель) обирає сім учасників (голову сільської ради, вчителя біології місцевої школи, двох місцевих жителів, трьох депутатів сільської ради).

Ситуація. Формується місцевий бюджет. На нараді у голови сільської ради вирішується питання щодо підтримки ініціативи вчителя біології виділити кошти на створення в околицях села заповідного об’єкту. Мета – збереження рідкісних рослин, що занесені до Червоної книги України. Вчитель біології виступає з першою промовою, потім заслуховується думка представників місцевої громади та позиція депутатів. Приймається підсумкове рішення.

Орієнтовний сценарій.

Голова сільської ради. Відкриває засідання, після виступу вчителя надає слово іншим учасникам засідання, висловлює власну позицію, узагальнює результати обговорення та озвучує прийняте рішення.

Вчитель біології. Обґрунтовує виділення з місцевого бюджету коштів на створення заповідного об’єкту для збереження видів рослин, які більш ніде у світі не зростають або мало поширені (можна обрати один з видів рослин або групу видів). Підкреслює, що створення заповідної території збереже та покращить можливості проведення занять з учнями на природі, пізнавальних екскурсій для дорослого населення, збереже від можливої забудови гарне місце відпочинку. Гроші потрібні для замовлення проектної документації зі створення заповідного об’єкту.

Місцевий житель (перший). Підтримує ідею створення заповідного об’єкту, пропонує прибрати сміття, встановити дерев’яні лави для відпочинку, заготовляти лікарські рослини тощо.

Місцевий житель (другий). Не підтримує ідею створення заповідного об’єкту, пропонує витратити гроші на ремонт дороги.

Депутат сільської ради (перший). Уважно вислуховує аргументи сторін і самостійно обирає позицію щодо виділення коштів на створення заповідного об’єкту або ремонт дороги. Наводить власні доводи.

Депутат сільської ради (другий). Не підтримує ідею створення заповідного об’єкту. Вважає, що територія не має природоохоронної цінності, бо рослини ростуть повсюди. Відпочивати краще в санаторіях чи базах відпочинку.

Депутат сільської ради (третій). Підтримує ідею створення заповідного об’єкту. Зазначає, що територія є чудовим місцем відпочинку, яке необхідно зберігати в природному стані. Розорювання, заліснення чи забудова її є неприпустимими.

Ведучий підводить підсумки обговорень.

Література

1. Доброчаєва Д.М. Волошки УРСР, їх поширення та історія розвитку // Ботан. журн. АН УРСР. – 1949. – Т. 6, № 2. – С. 63–77.
2. Збереження біорізноманіття в Приморсько-степовому екокоридорі. Каталог видів флори і фауни, що знаходяться під особливою охороною в Україні та є вразливими при здійсненні лісогосподарських заходів / Відп. ред. Таращук С.В.; уклад.: Беляков І.В., Деркач О.М., Коломієць Г.В., Коломієць О.В., Мовчан Я.І., Парафіло М.М., Таращук С.В., Титар В.М., Шуневич А.А. – К.: Громадська організація «Веселий Дельфін», 2007. – 112 с.
3. Зелёная книга Украинской ССР. Редкие, исчезающие и типичные, нуждающиеся в охране растительные сообщества / Ю.Р. Шеляг-Сосонко, С.М. Стойко, Я.П. Дидух и др.; под ред. Ю.Р. Шеляга-Сосонко. – Киев: Наук. думка, 1987. – 215 с.
4. Зиман С.Н. Жизненные формы в семействе Caryophyllaceae флоры Украины // Нов. систем. высш. и низш. раст. – Киев: Наук. думка, 1975. – С. 133–150.
5. Злаки Украины. – Киев: Наук. думка, 1977. – 518 с.
6. Інвентаризація об’єктів природно-заповідного фонду Миколаївської області: Звіт за договором № 1-ПФ/04 від 29.06.04 (1 етап) / Півд. ф-я ін-ту екол. Націон. екол. центру України. Керівник теми: О.М. Деркач. –  Миколаїв, 2004. – 62 с.
7. Ильин М.М. Секция Phalolepis Cass. рода Centaurea L. в пределах европейской части СССР // Изв. Гл. Ботан. сада. – 1927. – Т. 26, вып. 1. – С. 1–8.
8. Кадастр редких, находящихся под угрозой исчезновения видов растений и животных, формирование сети заповедных территорий южных районов Николаевской области: Отчёт о НИР /Ник. гос. пед. ин-т. Руковод. темы: О.М. Деркач. – Николаев, 1993. – 54 с.
9. Клоков М.В. Аналіз групи перлових волошок (Centaurea margaritacea Ten. sensu amplo) // Тр. Ін-ту ботан. Харк. держ. ун-ту. – 1935. – Т. 1. – С. 78–105.
10. Клоков М.В. Современное состояние изучения украинских гвоздичных // Нов. систем. высш. и низш. раст. – Киев: Наук. думка, 1974. – С. 7–67.
11. Клоков М.В. Псаммофильные флористические комплексы на территории УССР (опыт анализа псаммофитона) // Нов. систем. высш. и низш. раст., 1979. – Киев: Наук. думка, 1981. – С. 90–150.
12. Клоков М.В., Осычнюк В.В. Ковыли Украины // Нов. систем. высш. и низш. раст., 1975. – Киев: Наук. думка, 1976. – С. 7–92.
13. Коломиец А.В. Опыт создания первичной культуры василька беложемчужного (Centaurea margaritalba Klok.) // Актуальні питання ботаніки та екології. Матер. конф. молод. вч. – Херсон, 1998. – С. 110–111.
14. Коломієць Г.В. Перлинні волошки секції Pseudophalolepis Klok. ряду Margaritacea Klok. Питання систематики та охорони // Укр. фітоценологічний зб. – Вип. 1–2 (12–13). – К.: Фітосоціоцентр, 1999. – С. 165–169.
15. Кондратюк Е.Н., Бурда Р.И., Остапко В.М. Конспект флоры юго-востока Украины. – Киев: Наук. думка, 1985. – 272 с.
16. Косець М.І., Ткаченко В.С. Рослинність пісків // Рослинність УРСР. Степи, кам’янисті відслонення, піски. – К.: Наук. думка, 1973. – С. 404–426.
17. Котов М. Ботанико-географический очерк долины р. Ингула / Дневник съезда ботаников в Москве в 1926 г. – М., 1926. – С. 100–101.
18. Крицька Л.І., Деркач О.М. Сучасний стан популяцій видів ряду Margaritaceae Klok. (Centaurea L.) // Укр. ботан. журн. – 1991. – Т. 48, № 3. – С. 78 – 80.
19. Лавренко Е.М. Злаки и осоки, доминирующие в степных сообществах. В кн.: Растительность Европейской части СССР. – Л., 1980.
20. Мосякін С.Л. Рослини України у Світовому червоному списку // Укр. ботан. журн. – 1999. – Т. 56, № 1. – С. 79–88.
21. Определитель высших растений Украины. – Киев: Наук. думка, 1987. – 548 с.
22. Пачоский И.К. Описание растительности Херсонской губернии. – Т. 3. – Плавни, пески, солончаки, сорные растения. – Матер. по исслед. почв и грунтов Херсон. губ. – 1927. – Вып. 3 – Херсон: Естеств.-историч. музей Херсонск. губ. зем., 1927. – 228 с.
23. Популярный биологический словарь / Н.Ф. Реймерс. – М.: Наука, 1990. – 544 с.
24. Регіональний “червоний” список Миколаївської області // Рішення ІІІ сесії 16 скликання Миколаївської обласної ради депутатів трудящих від 16 жовтня 1990 р. – Миколаїв, 1990. – 15 с.
25. Собко В.Г., Крицкая Л.И. К вопросу о вымирании жемчужных васильков на Украине // ІІІ Всесоюз. конф. молод. исслед. ботан. садов СССР по приклад. ботан. и интрод. раст. Тез. докл. – М., 1973. – С. 62–63.
26. Федосеев С.К. Флора окрестностей города Николаева с точки зрения растительных формаций // Изв. Лесн. ин-та. – 1898. – № 1. – С. 142–207.
27. Флора УРСР: В 12 т. – К.: Вид-во АН УРСР, 1936–1965. – Т. 1–12.
28. Червона книга України. Рослинний світ – К.: Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 1996. – 608 с.
29. Mosyakin S., Fedoronchuk M. Vascular plants of Ukraine. A nomenclatural checklist – Kiev: M.G. Kholodny Institute of Botany, 1999. – 345 p.
30. Walter K.S., Gillett H.J. 1997 IUCN Red List of Threatened Plants. – The World Conservation Union, Gland, Switzerland and Cambridge, UK, 1998. – 862 p.

Громадська організація «Веселий Дельфін»

Громадську організацію «Веселий Дельфін» створено 3 березня 2006 р. з метою збереження, поліпшення та відтворення довкілля Чорного та Азовського морів.

Завданнями організації є:

– сприяння реалізації глобальних, регіональних та локальних екологічних програм та проектів, спрямованих на збереження, поліпшення та відтворення довкілля Чорного та Азовського морів;

– підвищення екологічної свідомості населення, розробка та реалізація екологоосвітніх програм;

– пропаганда ролі міжнародної співпраці та міжнародних інституцій у розв’язанні глобальних та регіональних екологічних проблем.