Оптимізація сільського господарства Степу України: теорія і практика


Оптимізація сільського господарства Степу України: теорія і практика / Під ред. Олега Деркача, Ганни Коломієць, Ярослава Мовчана. – Миколаїв : Регіональна чорноморська мережа громадських організацій, 2012. — 88 с.

Видання в оригiналi — формат PDF — скачать

Посібник призначений для фермерів та фахівців різного рівня державних і недержавних організацій, які спроможні просувати екологізацію сільськогосподарської діяльності, викладачів навчальних закладів, аспірантів, студентів та учнів загальноосвітніх шкіл, членів громадських екологічних організацій та об’єднань органічного землеробства.

Це видання здійснено в рамках програми “Матра” (Посольство Королівства Нідерландів).
This publication has been made within the framework of the Matra Programme (Embassy of the Kingdom of the Netherlands).

ЗМІСТ

 

Резюме 
Відомості про авторів

 

Вступ

 

Короткий нарис історії господарського освоєння степів Північного Причорномор’я. Г.Коломієць

 

Різноманітність рослин на орних землях. Г.Коломієць

 

Зниження врожаїв внаслідок нераціональної організації сільського господарства. Г.Коломієць

 

Відновлення степових ділянок: для чого і як? М.Романенко, А.Романенко

 

Рослини для відновлення степу: де їх знайти? Г.Коломієць, О.Деркач

 

 

 

Рослини степових пасовищ

 

Рослини заповідних територій

 

Лісосмуги в степу та їх роль для агросфери. М.Романенко, А.Романенко

 

Біоремедіація забрудненого ґрунту агроекосистем. Л.Симочко

 

Як допомогти сільському господарству України в умовах глобального потепління клімату? В.Титар

 

Наукове обґрунтування шляхів переходу сільськогосподарського підприємства на засади екологічно безпечного господарювання. Н.Макаренко, О.Ракоїд, В.Бондарь

 

Практика розбудови екологічно збалансованого фермерського господарства. В.Громенко

 

Вибір території для господарства (ґрунти, рельєф, експозиція, поверхневі та ґрунтові води, площа території, орієнтація за сторонами горизонту)

 

Лісові культури (функції лісових культур, вибір культур, площі насаджень, взаємний вплив дерев різних порід, щільність посадок та їх орієнтація за сторонами світу, приклади комбінацій лісових культур)

 

Плодово-ягідні культури (взаємний вплив дерев різних порід, щільність посадок та їх орієнтація за сторонами світу, приклади комбінацій плодово-ягідних культур)

 

Вирощування зернових, овочевих культур та багаторічних трав (підбір культур для спільного вирощування, зниження вимивання поживних речовин, розпушування ґрунту, придушення нематод, фіксація азоту, захист ґрунту від ерозії, збереження гумусу, придушення росту бур’янів, бобові сидерати, медоносна база, здоров’я рослин; рослини, за допомогою яких можна зробити ґрунт родючим і здоровим, приклади сівозмін)

 

Підсумки (підвищення родючості ґрунту, механізми для обробітку ґрунту, запобігання водній та вітровій ерозії)

 

План дій щодо екологізації сільського господарства

 

Корисні контакти

 

Степ: вчора, сьогодні, завтра

 

Резюме

Степ для України і українців, інших народів, що населяли чи потрапляли в ці місця – від Дону до Дунаю – був надзвичайно важливою частиною життя, укладу і культури, часом основою існування. В плині часу племена і народи змінювали його і змінювались самі, формуючи архетипи і залишаючи відбитки в свідомості, культурі, довкіллі. В цих умовах сформувалася ксеротермічна рослинність, потужний блок травоїдної фауни та фантастичні чорноземні ґрунти. Але все має початок і все має кінець. На кінець ХІХ століття Степ як природна зона зазнав драматичних змін – і в сенсі біогеоценотичного покриву, і в сенсі біогеохімічних циклів, і в сенсі екосистемних послуг для людей він вже не був багатим безкраїм пасовищем, а став великим полем. Зникли антилопи і тарпани, неозорі ковилові ландшафти, чисті ріки, за плювання в які скіфи, за свідченням греків, карали на смерть. Степ став «житницею». І власне про аграрний статус Степу і йдеться в цьому посібнику – як зберегти залишки природи і зберегти себе в буремній післяіндустріальній епосі, намагаючись в модернізації не втратити подарунок і досвід еволюції та історії.

В брошурі поданий короткий нарис історії господарського освоєння Степу, який розпочався 15 тис. років тому, а вже більш, ніж сторіччя, Степ на 70% розораний. Таке тривале переорювання чорноземів спричинило їх деградацію, підсилення ерозійних процесів та, як наслідок, поступове зниження врожаїв. Сьогодні на орних землях ростуть 223 види диких рослин (20,8 % всіх дикорослих видів рослин Миколаївщини) з 147 родів та 37 родин. Серед них понад половину — 57% (126 видів) — складають чужинні для причорноморських степів види, і лише 43% – місцеві. Серед чужинних широко поширені середземноморсько-ірано-туранські, середземноморські, ірано-туранські, азійські. Таксономічний аналіз флори свідчить про дуже сильну трансформацію рослинного покриву орних земель, які до господарського освоєння були степом. Типові степові види рослин трапляються лише зрідка по закрайках полів. Отже, людина замінила колишні степи на неприродні для нашої місцевості поєднання видів рослин, які втратили основну функцію степів – утворення чорнозему. Як наслідок, врожаї сільськогосподарських культур неухильно знижуються, незважаючи на використання добрив. Відновлення степових ділянок серед безкрайої ріллі надасть можливість зберегти природні процеси ґрунтоутворення, захистити землі від розмивання та розвіювання вітром, захистити бджільництво тощо.

Випалювання пожнивних залишків, природної рослинності навколо полів, вирубування та вигорання полезахисних лісових смуг призводять до розмивання чорноземів дощами та талими водами, до розвіювання вітром тощо. Урожайність ґрунтів внаслідок їхньої ерозії знижується на 20-60%, втрати продукції від ерозії перевищують 9-12 млн. т зернових одиниць, збитки – 10 млрд. дол. США щороку.

Природне відновлення повністю знищеної степової рослинності на ріллі триває довго – протягом 80-100 років. Скоротити цей шлях дозволяє метод «агростепу» професора Д.С. Дзибова, за якого викошують ділянки цілинних степів та висівають отриману трав’яну суміш на ріллі. Починаючи з другого року життя агростеп придатний для заготівлі сіна або випасу худоби з нормою навантаження 0,2-0,3 голови/га. Протиерозійна функція агростепу висока — на схилах вона зменшує стік опадів на 95-97%. Агростеп стає притулком для диких тварин, збільшується біорізноманіття агроландшафтів, зберігається і відновлюється генофонд рідкісних та типових видів. Протягом наступних років агростепова екосистема самопідтримується, як природний степ, без енергетичних і матеріальних витрат з боку людини.

Отже, створення агростепу – важливий крок у відновленні природного балансу в агросфері. Основна умова – наявність природних степових ділянок, які постачають насіннєвий матеріал. Схили балок та річкових долин зберігають різноманітність степових рослин та мають великий потенціал щодо відновлення степів в агроландшафті. Натомість заповідні території (ділянки, де повністю заборонено господарську діяльність) охоплюють переважно кам’янисті схили та піски, та не спроможні у повній мірі зберегти генофонд степової флори. Необхідно створити заповідні об’єкти, які репрезентують справжні зональні степи. Ресурси таких територій ще є серед степових пасовищ.

Дуже важливе значення для підвищення врожаїв мають полезахисні лісові смуги – лісові насадження, штучно створені з метою захисту сільськогосподарських угідь від посух та ерозії ґрунтів. Сьогодні вони значною мірою знищені та потребують відновлення.

Зміни клімату, що вже відбулися, вплинули на довкілля і стає зрозумілим, що аграрне виробництво вже не може бути традиційним. На орних землях України, найбільш вірогідно, одночасно із зростанням температури у літні місяці слід очікувати підвищення дефіциту доступної для рослин вологи у ґрунті. Найактуальнішими стануть питання максимального накопичення протягом року опадів і раціонального використання вологи у теплий період. Досягти цього можна впровадженням систем основних обробітків ґрунту, які кожного року не перевертають орний шар ґрунту (плоскорізний, чизельний, поверхневий, нульовий) і дають можливість зберігати на поверхні ґрунту мульчу, знижують швидкість руху приземного шару повітря і сприяють збереженню вологи, накопиченої в осінньо-зимовий період.

Наукове обґрунтування шляхів переходу сільськогосподарського підприємства на засади екобезпечного господарювання передбачає узгодження з сучасними міжнародними принципами, зокрема системою HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points), та має включати такі основні етапи: оцінювання агроекологічного стану сільськогосподарського підприємства, як цілісної агроекосистеми; встановлення відповідності стану окремих компонентів агроекосистеми оптимальним параметрам і чинним нормативам; виявлення негативних явищ і процесів, встановлення причин їх виникнення та розроблення заходів з усунення; розроблення програми поетапного переходу від традиційного способу виробництва с/г продукції до альтернативного з новими параметрами економічного, екологічного, соціального розвитку.

Окремим розділом подано практичні аспекти розбудови екозбалансованого фермерського господарства, викладені на основі досвіду сучасних українських фермерів.

Розроблено План дій щодо екологізації сільського господарства.

Природні степові екосистеми утворені біотою з цінними лікарськими, ефіроолійними, кормовими та іншими корисними властивостями, які ще недостатньо вивчені. У степах сконцентровано приблизно 20% видового складу рослин, тварин і грибів, відомого в Україні. В процесі життєдіяльності цієї біоти сформувалися найродючіші у світі чорноземні ґрунти та забезпечувалась біомна функція степових екосистем. Степ був еколого-етнічним джерелом становлення українського етносу з часів появи тваринництва і землеробства. Він вартий того, щоб повернутися до нас. І його повернення стане можливим із зміною практики сільськогосподарської діяльності та формуванням степової екомережі. Наблизимо ж цю зелену зміну.

Колектив авторів висловлює щиру подяку Офісу радника з питань сільського господарства, природи та якості харчових продуктів Посольства Королівства Нідерландів в Україні, підтримка якого дозволила об’єднати спеціалістів в різних галузях для пошуку шляхів оптимізації сільського господарства Степу України.

Відомості про авторів

Бондарь Валерія, к.с.-г.н., Національний університет біоресурсів і природокористування України.

Громенко Вячеслав, спеціаліст у галузі лісорозведення, фермер, Черкаська область, Україна.

Деркач Олег, заслужений природоохоронець України, директор Південної філії Інституту екології Національного екологічного центру України.

Коломієць Ганна, к.б.н., ботанік, працює над питаннями змін рослинного покриву під впливом антропічних чинників, у сфері формування екомережі, відпрацювання технологій екологічно безпечного сільського господарства.

Макаренко Наталія, д.с-г.н., професор, Національний університет біоресурсів і природокористування України.

Мовчан Ярослав, д.б.н., професор кафедри екології Національного авіаційного університету, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, голова Національного екологічного центру України.

 

Ракоїд Олена, к.с.-г.н., Національний університет біоресурсів і природокористування України.

 

Романенко Андрій, старший науковий співробітник регіонального ландшафтного парку «Приінгульський.

 

Романенко Марина, спеціаліст з питань оформлення документації стосовно установ та територій природно-заповідного фонду у територіальних підрозділах Міністерства екології та природних ресурсів України.

Симочко Людмила, к.б.н., Ужгородський національний університет, доцент кафедри ентомології та збереження біорізноманіття.

 

Титар Володимир, к.б.н., старший науковий співробітник Інституту зоології ім.І.Шмальгаузена Національної академії наук України.

ВСТУП

Степ для України і українців, інших народів, що населяли чи потрапляли в ці місця – від Дону до Дунаю – був надзвичайно важливою частиною життя, укладу і культури, часом основою існування. В плині часу племена і народи змінювали його і змінювались самі, формуючи архетипи і залишаючи відбитки в свідомості, культурі, довкіллі. В цих умовах сформувалася ксеротермічна рослинність, потужний блок травоїдної фауни та фантастичні чорноземні ґрунти. Але все має початок і все має кінець. На кінець ХІХ століття Степ як природна зона зазнав драматичних змін – і в сенсі біогеоценотичного покриву, і в сенсі біогеохімічних циклів, і в сенсі екосистемних послуг для людей він вже не був багатим безкраїм пасовищем, а став великим полем. Зникли антилопи і тарпани, неозорі ковилові ландшафти, чисті ріки, за плювання в які скіфи, за свідченням греків, карали на смерть. Степ став «житницею». І власне про аграрний статус Степу і йтиметься в цьому посібнику – як зберегти залишки природи і зберегти себе в буремній післяіндустріальній епосі, намагаючись в модернізації не втратити подарунок і досвід еволюції та історії.

Сільське господарство Степу України сьогодні – справа ризикована. Провиною цьому є не тільки посухи, зливи та несподівані морози, не тільки недосконалість державного регулювання та дорогі паливно-мастильні матеріали і техніка, а, перш за все, застосування невдалих технологій.

Як зменшити витрати на обробіток ґрунту? Як захистити себе від посухи? Як збільшити врожаї? Досвід різних народів світу, тих, які тисячоліттями обробляли землю, свідчить: успіх має той, хто ставиться до своєї землі як до дитини, любить її і виховує. Господар-вихователь повинен або дотримуватись традицій, які протягом тривалого часу відпрацювали його предки, або володіти знаннями, які відкриває сучасна наука. Або поєднувати традиції і знання.

Землеробні традиції Півдня України полягали у застосуванні неглибокої (до 5 см) оранки, навіть переселенці в Канаду привезли з собою південно-український буккер – плужок, який мав сіялку. На жаль, реклама та вигідні економічні пропозиції нерідко позбавляють людей розуму. Коли у 19 сторіччі серйозні німецькі підприємці почали поставляти нам свої плуги на умовах, вигідних для місцевих постачальників техніки, останні вирішили торгувати лише німецькими плугами, які непомітно погіршували наші землі. Віковічні традиції було втрачено.

Отже, сьогодні нам варто знову звернутись до науки та досвіду інших народів. Саме це зробив наприкінці 19 сторіччя вчений-агроном Іван Овсинський, який на Далекому Сході познайомився з давнім землеробним досвідом Китаю, а потім напрацював власну технологію обробітку ґрунту в Бессарабії та Подільській губернії. В своїй книзі «Новая система земледелия» він писав, що вартість обробітку ґрунту та висіву зменшується вполовину, врожай збільшується, інколи вдвоє; під час посухи рослини проростають і ростуть без зрошення та менше потерпають від надлишку вологи, якщо влітку забагато дощів. Ґрунтові мікроорганізми знаходяться у сприятливих умовах та постійно підвищують родючість земель. Рослини менше хворіють, сягають інколи велетенських розмірів, а зерно родиться важким і добрим.

За тих часів були спроби застосувати технологію І. Овсинського, але більшістю невдалі. Чому? За нової технології господар повинен майже щодня згадувати свої поля і вирішувати: чи треба саме сьогодні розбити щільну кірку, яка утворилась після дощу? А може, саме сьогодні бур’яни досягли такого віку, що час їх виполоти? А якщо вони поростуть ще день-два, то – прощавай великий урожай. Отже, постійна увага до землі здатна замінити внесення добрив та гербіцидів, зменшити витрати на паливо і техніку. А це означає не лише заощадження грошей, це – здоров’я для нас і наших нащадків.

Механічне копіювання навіть дуже вдалих технологій не гарантує успіху, тому що поле – це великий живий організм. Необхідне розуміння основних принципів формування вдалого господарства та постійна адаптація цих принципів до умов своїх власних полів. Отже, ця робота описує основні теоретичні та практичні аспекти формування екозбалансованого господарства.

Колектив авторів висловлює щиру подяку Офісу радника з питань сільського господарства, природи та якості харчових продуктів Посольства Королівства Нідерландів в Україні, підтримка якого дозволила об’єднати спеціалістів в різних галузях для пошуку шляхів оптимізації сільського господарства Степу України.

Висловлюємо щиру подяку д.б.н., проф. Р.І. Бурді, за наукове керівництво організацією польових досліджень та обробленням результатів, к.б.н. Ю.О. Войтюку за вдалі ідеї щодо напрямків роботи, В.А. Артамонову, Г.В. Драбинюк та колективу національного природного парку «Бузький Гард» за допомогу в організації тематичних семінарів та практичних занять, Н.В. Кравчук за практичні поради та власний приклад в екологізації сільського господарства.

Короткий нарис історії господарського освоєння Степу

Найбільш давні археологічні знахідки свідчать про те, що поселення людини у Cтепу були вже 15 тис. років тому, а у VII-IV тисячоліттях до н.е. почали розвиватись землеробство та скотарство. У VIII–VII ст. до н.е. ці сфери господарства були розвинені настільки добре, що продукція постачалась у Грецію. Близько 13 сторіч (з І ст. до початку ХІІІ ст. н.е.) племена та народи постійно змінювали одне одного. Тут пройшли скіфи, сармати, готи, гуни, анти, авари, хозари, тиверці, печеніги, половці. У середині ХІІІ – наприкінці ХІV ст. майже на півтора сторіччя господарство зупинилось внаслідок захоплення території татаро-монголами. До речі, ця обставина була сприятливою умовою для занесення зі Сходу немісцевих видів рослин. Наступні півтора сторіччя – з кінця ХІV до середини ХVІ – Степ активно заселявся, будувалися міста, розвивалась генуезька торгівля; караванні шляхи сприяли поширенню у регіоні чужинних видів рослин, головним чином середземноморських. Від середини ХVІ ст. до 1783 р. (понад два сторіччя) причорноморські степи з правого берега Південного Бугу належали туркам, з лівого — Запорозькій Січі, але постійні військові операції спричинили зменшення господарської діяльності.

У подальші 100 років (з 1783 до 1887 рр.), після того, як турки полишили ці землі, а Запорозька Січ була знищена, почалось активне заселення земель, розведення овець, землеробство. Розораність земель Єкатеринославської, Херсонської, Бессарабської та Таврійської губерній досягла сьогоднішнього рівня – близько 70 % загальної площі земель. З середини ХІХ ст. у Степу створювали штучні ліси, у яких, крім місцевих листяних порід як домішок використовували немісцеві види: азійський лох вузьколистий Elaeagnus angustifolia L., сибірську карагану дерев’янисту Caragana arborescens Lam., східно-азійську шовковицю білу Morus alba L., північноамериканську гледичію колючу Gleditsia triacanthos L.

Вже більш, ніж сторіччя, Степ на 70% розораний. Таке тривале переорювання чорноземів спричинило їх деградацію, підсилення ерозійних процесів та, як наслідок, поступове зниження врожаїв. Пересування великої кількості людей під час воєн, переселень, торгівлі тощо обумовило занесення чужинних видів, які ускладнюють природне поновлення Степу та подекуди роблять його неможливим. Які ж сьогодні є можливості для відновлення степових ділянок та формування такої структури сільськогосподарських угідь, яка забезпечить невиснажне, рентабельне і успішне природокористування?.

Джерела

  1. Довкілля Миколаївщини: Статист. збірник. — Миколаїв : Голов. упр. статистики у Миколаїв. обл., 2008. — 154 с.
  2. Россия. Полное географическое описание нашего отечества / Под общим рук. П.П. Семенова-Тянь-Шанского. — Т. ХІV. Новороссия и Крым. — Санкт-Петербург, 1910. — 982 с.
Різноманітність рослин на орних землях

Рослинний покрив орних земель було досліджено у період 1995-2007 рр. на прикладі 43 ділянок площею по 10 га, розташованих у степовій зоні в межах Миколаївської адміністративної області України. На Миколаївщині орні землі охоплюють 1,7 млн.га (69,1% території області) [1].

Виявлено, що на орних землях ростуть 223 види судинних рослин (20,8 % всіх дикорослих видів рослин Миколаївщини) з 147 родів та 37 родин. Серед них 57% (126 видів) складають чужинні для причорноморських степів види, і лише 43% (97 видів) – місцеві.

Серед чужинних широко поширені середземноморсько-ірано-туранські – маки дикий Papaver rhoeas L. та сумнівний P. dubium L., рутка Вайяна Fumaria vaillantii Liosel., портулак городній Portulaca oleracea L., лутиги списовидна Atriplex prostrata Boucher ex DC. і татарська A. tatarica L., лобода запашна Chenopodium botrys L., різушка Таля Arabidopsis thaliana (L.) Heynh., капуста польова Brassica campestris L., рижій румелійський Camelina rumelica Velen., кудрявець Софії Descurainia sophia (L.) Webb ex Prantl, жовтушник розчепірений Erysimum repandum L., вайда фарбувальна Isatis tinctoria L., хрінниця пронизанолиста Lepidium perfoliatum L., сухоребрики високий Sisymbrium altissimum L. та Льозеліїв S. loeselii L., курячі очки польові Anagallis arvensis L., молочай серповидний Euphorbia falcata L., чина бульбиста Lathyrus tuberosus L., повитиця одностовпчикова Cuscuta monogyna Vahl, буглосоїдес польовий Buglossoides arvensis (L.) I. M. Johnst., липучки розлога Lappula patula (Lehm.) Menyh. та відхилена L. squarrosa (Retz.) Dumort., незабудка польова Myosotis arvensis (L.) Hill, глуха кропива стеблообгортна Lamium amplexicaule L., волошка розлога Centaurea diffusa Lam., татарник звичайний Onopordum acanthium L., анізанта покрівельна Anisantha tectorum (L.) Nevski, бромус розчепірений Bromus squarrosus L., свинорий пальчастий Cynodon dactylon (L.) Pers., гусятник малий Eragrostis minor Host.

Серед видів, які занесені до нас зі Середземномор’я, сокирки волотисті Consolida paniculata (Host) Schur, чорнушка польова Nigella arvensis L., лобода калинолиста C. opulifolium Schrad.ex DC, ріпниця багаторічна Rapistrum perenne (L.) All., гірчиця польова Sinapis arvensis L., сухоребрики лікарський S. officinale (L.) Scop. та східний S. orientale L., талабан пронизанолистий Thlaspi perfoliatum L., резеда жовта Reseda lutea L., молочай городній E. peplus L., горошки шорсткий Vicia hirsuta (L.) S.F. Gray, волохатий V. villosa Roth та чотиринасінний V. tetrasperma (L.) Schreb., якірці сланкі Tribulus terrestris L., воловик італійський Anchusa italica Retz. та лікарський А. officinalis L., чорнокорінь лікарський Cynoglossum officinale L., чистець однорічний Stachys annua (L.) L., будяк акантовидний Carduus acanthoides L., жовтозілля звичайне Senecio vulgaris L., жовтий осот польовий Sonchus arvensis L., городній S. oleraceus L. та шорсткий S. asper (L.) Hill, бромус польовий B. arvensis L.

Ірано-туранське походження мають рутка Шлейхера F. schleicheri Soy.-Willem., евклідій сірійський Euclidium syriacum (L.) R. Br., талабан польовий T. arvense L., нетреба звичайна Xanthium strumarium L., вівсюг Avena fatua L. Трапляються ірано-анатолійські герань маленька Geranium pusillum L. та блекота чорна Hyoscyamus niger L., північноамериканські – щириці біла Amaranthus albus L., лободовидна A. blitoides S. Watson, загнута A. retroflexus L., енотера дворічна Oenothera biennis L., гринделія розчепирена Grindelia squarrosa (Pursh) Dunal, південноамериканські незбутниця дрібноцвіта Galinsoga parviflora Cav., нетреба колюча X. spinosum L.

Є азійська витка гречка березковидна Fallopia convolvulus L., східноазійський полин однорічний Artemisia annua L., південно-східно-азійські дурман звичайний Datura stramonium L., півняче просо Echinochloa crusgalli (L.) P. Beauv., мишій сизий Setaria glauca (L.) P.Beauv.

Серед видів місцевого походження поширені однорічні лутиги видовженолиста Atriplex oblongifolia Waldst.et Kit. та розлога A. patula L., лобода біла C. album L. та сиза C. glaucum L., наземки велика Polycnemum majus A. Braun та мала P. minus Kit., курячі очки голубі A. caerulea Schreb., грабельки звичайні Erodium cicutarium (L.) L’Her., підмаренник чіпкий Galium aparine L., повитиця південна C. australis R.Br., кривоцвіт східний Lycopsis orientalis L., жовтозілля весняне S. vernalis Waldst. et Kit., егілопс циліндричний Aegilops cylindrica Host, бромус японський B. japonicus Thunb., тонконіг однорічний Poa annua L.; малорічники суріпиця звичайна Barbarea vulgaris R. Br., рогачка хріновидна Erucastrum armoracioides (Czern. ex Turcz.) Cruchet, люцерна хмелевидна Medicago lupulina L., буркун лікарський Melilotus officinalis (L.) Pall., синяк звичайний Echium vulgare L., геліотроп Стевена Heliotropium stevenianum Andrz., полин віниковий A. scoparia Waldst. et Kit., хондрила ситниковидна Chondrilla juncea L., бромус м’який B. mollis L.; багаторічники молочай польовий E. agraria M. Bieb. та несправжньохрящуватий E. pseudoglareosa Klokov, в’язіль барвистий Coronilla varia L., березка польова Convolvulus arvensis L., горобейник лікарський Lithospermum officinale L., льонок звичайний Linaria vulgaris Mill., осот польовий Cirsium arvense (L.) Scop. та щетинистий C. setosum (Willd.) Besser, кульбаба лікарська Taraxacum officinale Wigg., пирій повзучий Elytrigia repens (L.) Nevski.

Якщо розділити загальну чисельність видів рослин орних земель на загальну чисельність родів, до яких вони належать, то отримаємо середню чисельність видів в одному роді – 1,5. Для флори нашого регіону це надзвичайно мало. У Миколаївській області середня чисельність видів в одному роді 2,3, а на території України в цілому – 4,5.

В одній родині, в середньому, 6 видів – це теж дуже мало. Для порівняння, на Миколаївщині в цілому середнє видове багатство одної родини 9,3 види, а в Україні – 28 видів. У спектрі провідних родин на другому місці за чисельністю видів знаходиться родина Капустяні (Brassicaceae), що характерно для синантропної (тобто такої, яка сформувалась під впливом діяльності людини) флори України в цілому [2]. На четвертому місці розташована родина Лободові (Chenopodiaceae), на шостому – Шорстколисті (Boraginaceae).

Всі ці показники, як і перевага чужинних видів над місцевими, свідчать про дуже сильну трансформацію рослинного покриву орних земель, які до господарського освоєння були степом. Типові степові види рослин трапляються лише зрідка по закрайках полів. Отже, людина замінила колишні степи на неприродні для нашої місцевості поєднання видів рослин, які втратили основну функцію степів – утворення чорнозему. Як наслідок, врожаї сільськогосподарських культур неухильно знижуються, незважаючи на використання добрив. Відновлення степових ділянок серед безкрайої ріллі надасть можливість зберегти природні процеси ґрунтоутворення, захистити землі від розмивання та розвіювання вітром, захистити бджільництво тощо.

Спеціального контролю, та, можливо, розроблення заходів охорони потребують рідкісні бур’яни – кукіль звичайний Agrostemma githago L., знайдений лише у посівах жита неподалік від с. Михайлівка Новоодеського району, а також північноамериканська шавлія відігнута Salvia reflexa Hornem., що трапляється інколи в околицях с. Куріпчине Первомайського району та поблизу заповідника «Єланецький степ». Поширенню останнього в Україні присвячено окрему наукову публікацію [3].

Джерела

1. Довкілля Миколаївщини: Статист. збірник. — Миколаїв : Голов. упр. статистики у Миколаїв. обл., 2008. — 154 с.

2. Протопопова В.В. Синантропная флора Украины и пути ее развития. — К. : Наук. думка, 1991. — 202 с.

3. Коломієць Г.В., Бурда Р.І. Розповсюдження небезпечного бур’яну шавлії відігнутої (Salvia reflexa Hornem., Lamiaceae Lindl.) в Україні // Проблеми бур’янів і шляхи зниження забур’янення орних земель : матеріали 4-ї наук.-теор. конф. Укр. наук. тов-ва гербологів (Київ, 3–4 бер., 2004 р.) / Під ред. О.О. Іващенка. — К. : Колобіг, 2004. — С. 86–93.

Зниження врожаїв внаслідок нераціональної організації сільського господарства

Випалювання пожнивних залишків, природної рослинності навколо полів, вирубування та вигорання полезахисних лісових смуг призводять до розмивання чорноземів дощами та талими водами, до розвіювання вітром тощо. Вітрова ерозія систематично ушкоджує 6 млн. га, в роки з пиловими бурями – до 20 млн. га (2007 р. – 12,5 млн. га, що становить 50% площі всієї степової зони); нічим не вкритий ґрунт погано утримує вологу, внаслідок водної ерозії в Україні вже постраждало 13,3 млн. га, з них 68 тис. га повністю втратили гумусовий горизонт.

Урожайність ґрунтів внаслідок їхньої ерозії знижується на 20-60%, втрати продукції від ерозії перевищують 9-12 млн. т зернових одиниць, збитки – 10 млрд. дол. США щороку [1].

Такі наслідки регулярної оранки, як руйнування структури ґрунту, ерозія, порушення ярусності ґрунту, оголення його поверхні, втрата гумусу, гальмування розвитку рослин, зниження їхньої стійкості до шкідників і хвороб, підвищення чутливості до посухи та спровокована посуха, погіршення засвоєння корисних речовин, наслідки застосування мінеральних добрив та хімічних засобів захисту рослин, штучного зрошення тощо розглянуті у окремій публікації [2].

 

Джерела:

1. Зубець М. Ерозія ґрунтів – загроза їх родючості. – Фермер України. – № 3 (180). – 1–15 лютого 2008 р.

2. Коломієць Г.В. Екологічні проблеми, спровоковані сільськогосподарським виробництвом // Сільське господарство та охорона природи. Збірник лекцій. – К. : Національний екологічний центр України, 2010. – С. 15-18.

Відновлення степових ділянок: для чого і як?

Сьогодні український Степ зберігся на мізерній площі – не більше 1% земель. Клаптики його розкидані схилами балок, біля ярів та в заповідниках.

Степ потрібен людині для випасання худоби, заготівлі сіна, утримання пасік тощо. З іншого боку, саме Степ створив сучасні родючі чорноземи, завдяки різноманітності живих організмів, що мешкають у ньому. Відмовитись від Степу означає не тільки назавжди втратити величезну кількість живих істот, а і відхилити найдешевший механізм збереження та підвищення родючості ґрунтів, створений самою Природою. Степ – це великий організм, який, завдяки природній саморегуляції, насичує ґрунти гумусом, підтримує оптимальну вологу, захищає землі від ерозії. Отже, варто докласти зусиль для того, щоб створити серед своїх полів степові ділянки.

Природне відновлення повністю знищеної степової рослинності на ріллі триває довго – протягом 80-100 років, при цьому бур’яни першими займають екологічну нішу, використовуючи вологу, мінеральне живлення, освітлення, і потім перешкоджають проникненню в їх середовище справжньої степової рослинності. Скоротити цей шлях дозволяє метод «агростепу» професора Д.С. Дзибова.

Ґрунт готують шляхом розорювання або дискування для знищення бур’янів, доцільно протримати грунт на пару протягом 6-10 місяців перед посівом. Для отримання насіння природні степові ділянки викошують, сіно підсушують на повітрі 3-4 дні та подрібнюють. Косити необхідно в 2-3 етапи з інтервалом 20-30 днів, кожен раз на новій ділянці – для включення в посадковий матеріал якомога більшої кількості видів, насіння яких дозріває в різні періоди. Після завершення збору насіння отримані партії поєднують в одну суміш. Для отримання сінокосно-пасовищного агростепу природну травосуміш збагачують районованими сортовими травами.

Період посіву – осінній або весняний (через зиму після жнив) залежить від вологості ґрунту в шарі 0-30 (40) см. В степовій зоні доцільнішим є весняний посів (лютий – квітень), оскільки в ґрунті накопичується достатній запас атмосферних опадів. При цьому агростеп сформується на 6-7 місяців раніше, ніж при осінньому посіві. Посів восени має ризики: дефіцит вологи та небезпека загибелі сходів внаслідок морозів.

Норма висіву насіння складає 50-60 кг/га. Спеціальні сіялки для агростепу не розроблені. Операція здійснюється за допомогою розкидувачів мінеральних добрив, при цьому необхідно контролювати норми посіву для уникнення передозування або недосіву. Після посіву земельну ділянку боронують, потім прикатують по діагоналі поля.

Весною спостерігається активний ріст бур’янів, їх енергія росту значно вища, ніж у проростків степових рослин. Бур’яни викошують, при цьому проростки степових рослин майже не підрізаються косилкою. Протягом літа викошування повторюють два-три рази до досягнення травостоєм висоти 30-40 см. Підкошування – важливий метод ослаблення бур’янів, що виключає висівання насіння, зберігає вологу, освітлює молодий агростеп, економить елементи мінерального живлення в ґрунті.

На другий рік агростеп функціонує як складний механізм, багатовидовий фітоценоз, в якому роль регулятора взаємовідносин між видами належить степовим багаторічникам із домінуванням злаків. В цей період бур’яни в агростепу на 80-90 % пригнічуються внаслідок біологічної конкуренції з боку степової флори, яка в цей період квітує і плодоносить на 93-97% від числа всіх видів ценозу.

Починаючи з другого року життя агростеп придатний для заготівлі сіна, насіннєвих сумішей для залуження нових територій або часткового регульованого випасу худоби з нормою навантаження 0,2-0,3 голови/га. Протиерозійна функція агростепу висока — на схилах вона зменшує стік опадів на 95-97%. Агростеп стає притулком для диких тварин, збільшується біорізноманіття агроландшафтів, зберігається і відновлюється генофонд рідкісних та типових видів.

Протягом наступних років агростепова екосистема самопідтримується, як природний степ, без енергетичних і матеріальних витрат з боку людини. Агростеп (агролуки) – найбільш дешеві джерела екологічно чистого корму з рентабельністю 250-300 %. На 2-3 рік після відновлення пасовища його продуктивність збільшується від 100-400 до 1000 кг сіна на 1 га. Ці показники не є максимальними і можуть досягати 1400-2700 кг сіна на 1 га. Витрати на вирощування агростепу становлять приблизно 11 тис. грн. на 10 га (за цінами 2009 р.).

Отже, створення агростепу – важливий крок у відновленні природного балансу в агросфері. За рахунок збільшення біорізноманіття територій покращуються протиерозійні та посухостійкі властивості ділянок агростепу та, як наслідок, прилеглої до них ріллі. Крім того, метод агростепу є економічно ефективним засобом відновлення пасовищ. Основна умова – наявність природних степових ділянок, які постачають насіннєвий матеріал.

Джерела

  1. Дзыбов Д.С. Метод агростепей. Ускоренное восстановление природной растительности. Методическое пособие / Д.С. Дзыбов. – Саратов: «Научная книга», 2001. – 40 с.
  2. Дзыбов Д.С. Метод ускоренного воссоздания травянистых сообществ / Д.С. Дзыбов // Экспериментальная биоценология и агроценозы. – М. : Наука, 1979. – С. 45-61.
Рослини для відновлення степу: де їх знайти?

Рослини степових пасовищ

Пасовища на Миколаївщині являють собою нерозорані степові ділянки, на яких природне поновлення рослинного покриву відбувається під дією випасання худоби – переважно корів та кіз, інколи овець. Площа пасовищ 268 тис. га (10,9 % території області), розташовані вони переважно на схилах балок та річкових долин. Пасовища, які надмірно використовуються, перетворились на майже голі, забур’янені ділянки, на яких не можуть втриматись суто степові рослини. Але на інших ділянках, де випасання помірне або припинено, зберігаються типові рослини причорноморських степів. Для дослідження їх різноманітності у 1995–2007 рр. було обстежено 40 ділянок площею по 10 га та виявлено наступне.

На пасовищах Миколаївщини росте 831 вид судинних рослин (77,6 % видового багатства області), які належать до 76 родин. 702 види (84%) – місцеві, 129 видів (16%) – чужинні. Серед рослин пасовищ лише 30,2% належить суто степовим видам – тим, які сформувались в умовах степових рослинних угруповань. Інші види більш характерні для луків, кам’янистих відслонень та пісків, але подекуди знаходять сприятливі умови на степових пасовищах. Суттєва участь (20 %) і тих рослин, які існують поряд з людиною під дією господарського впливу.

Розглянемо найбільш поширені види, які характерні для причорноморських степів, ростуть на пасовищах та можуть бути залучені для відновлення степових ділянок в агроландшафті. Ми не згадуємо тут цілу низку дуже цікавих, подекуди надзвичайно рідкісних рослин, що властиві кам’янистим відслоненням та піскам, оскільки відновлення степу буде відбуватись хоча і на виснажених ерозією та невдалими сівозмінами, але все ж-таки чорноземних ґрунтах.

Вже ранньої весни степові пасовища розфарбовують цибулинні рослини з родини Гіацинтові (Hyacinthaceae): яскраво-білі зірочки рясток – Фішера Ornithogalum fischerianum Krasch. та Гуссона O. gussonei Ten., голубі — гіацинтика блідого Hyacinthella leucophaea (K. Koch) Schur, синьо-фіолетові китиці гадючої цибульки Muscari neglectum Guss. ex Ten., тендітні, із примхливими формами белевалія сарматська Bellevalia sarmatica (Pall. ex Georgi) Woronow та леопольдія тонкоцвіта Leopoldia tenuiflora (Tausch.) Heldr. Останні два види занесено до Регіонального «червоного» списку [1].

До них долучається надзвичайно красива брандушка різнокольорова Bulbocodium versicolor (Ker-Gawl.) Spreng., із рожево-ліловими крупними квітами. Цю рослину з родини Пізньоцвітові (Colchicaceae) занесено до Червоної книги України [2].

У березні-квітні, наче ніжним килимом, вкривають степи блідо-фіалкові, із бузковими смужками шафрани сітчасті Crocus reticulatus Steven ex Adams. У квітні-травні квітують рідкісні в Україні півники понтичні Iris pontica Zapal. Обидва ці види з родини Півникові (Iridaceae) занесено до Червоної книги України.

Жовтіють зірочки цибулиноносні Gagea bulbifera (Pall.) Salisb. та низенькі G. pusilla (F.W. Schmidt) Schult. et Schult. f., подекуди ще можна побачити дуже рідкісний тюльпан Шренка Tulipa schrenkii Regel з великими червоними, інколи жовтими або білуватими квітками, та зеленувато-жовтий, часто з червонуватим відтінком тюльпан бузький T. hypanica Klokov et Zoz. Обидва види тюльпанів занесено до Червоної книги України. Зірочки та тюльпани належать до родини Лілейних (Liliaceae).

Влітку до ранньоквітучих цибулинних рослин приєднуються види родини Цибулеві (Alliaceae): цибулі Пачоського Allium paczoskianum Tuzs., кругла A. rotundum L., круглоголова A. sphaerocephalon L., Вальдштейна A. waldsteinii G. Don f.

Як відомо, Степ – це в першу чергу злаки. Із родини Злакові (Poaceae) в нас поширені характерні для степів багаторічні трави: житняк гребінчастий Agropyron pectinatum (M. Bieb.) Beauv., мітлиця виноградникова Agrostis vinealis Schreb., стоколос безостий Bromopsis inermis (Leyss.) Holub, зміївка болгарська Cleistogenes bulgarica (Bornm.) Keng, пирій середній Elytrigia intermedia (Host) Nevski, костриці: борозниста Festuca rupicola Heuff. та валіська F. valesiaca Gaudin, кипець гребінчастий Koeleria cristata (L.) Pers., тимофіївка степова Phleum phleoides (L.) H. Karst., тонконоги: вузьколистий Poa angustifolia L. та бульбистий P. bulbosa L.

Подекуди збереглися оспівані в художній літературі ковили – окраса та головна ознака степу: ковила шорстка Stipa asperella Klokov et Ossycznjuk, волосиста S. capillata L., відокремлена S. disjuncta Klokov, найкрасивіша S. pulcherrima K.Koch, гранітна S. graniticola Klokov, Лессінга S. lessingiana Trin. et Rupr., пірчаста S. pennata L., вузьколиста S. tirsa Steven, українська S. ucrainica P. Smirn. Зараз всі вони рідкісні та занесені до Червоної книги України, а ковила пухнастолиста S. dasyphylla (Czern. ex Lindem.) Trautv. – також і до Світового «червоного» списку [3, 4].

Чисельні на степових пасовищах рослини із родини Айстрові (Asteraceae): деревій паннонський Achillea pannonica Scheele, щетинистий A. setacea Waldst. et Kit., кримський A. taurica M. Bieb., роман напівфарбувальний Anthemis subtinctoria Dobrocz., айстри: заміщуюча Aster amelloides Besser та степова A. amellus L. Широко поширені різноманітні волошки, серед яких волошка притиснутолускова Centaurea adpressa Ledeb., Маршалла C. marschalliana Spreng., східна C. orientalis L., салонікська C. salonitana Vis., твердолиста C. stereophylla Besser, волосистоголова C. trichocephalla M. Bieb. Гарно почуваються кринітарії: звичайна Crinitaria linosyris (L.) Less. та волохата C. villosa (L.) Grossh.

Влітку степ прикрашають фіолетові головки юриней — павутиниста Jurinea arachnoidea Bunge, вапнякова J. calcarea Klokov, верболиста J. salicifolia Grun., та яскраво-жовті — зміячка м’яка Scorzonera mollis M. Bieb., пижмо тисячолисте Tanacetum millefolium (L.) Tzvelev та одеське T. odessanum (Klokov) Tzvelev, кульбаби червоноплода Taraxacum erythrospermum Andrz. та пізня T. serotinum (Waldst. et Kit.) Poir. Одонтолофус трижилковий Odontholophus trinervius (Stephan) Dobrocz. має дрібні рожеві квітки.

Крім багаторічних трав, на пасовищах трапляються напівкущики: полин австрійський Artemisia austriaca Jacq., який витримує сильний тиск господарської діяльності, та менш стійкий A. pontica L. Поширені малорічники: козельці пустельні Tragopogon tesquicola Klokov, скереда галузиста Crepis ramosissima D’Urv., злинка гостра Erigeron acris L., солонечник естрагоновидний Galatella dracunculoides (Lam.) Nees, нечуйвітер синяковидний Hieracium echioides Lumn., омани: шорсткий Inula aspera Poir., мечолистий I. ensifolia L., німецький I. germanica L., шершавий I. hirta L., очний I. oculus-christi L., верболистий I. salicina L.; однорічники: щебрушки: польова Acinos arvensis (Lam.) Dandy та незалозиста A. eglandulosus Klokov, залізниці: чубата Sideritis comosa (Rochel ex Benth.) Stank. та гірська S. montana L., безсмертки однорічні Xeranthemum annum L.

На пасовищах з помірним господарським впливом збереглись такі характерні для степів багаторічні трави із родини Жовтецевих (Ranunculaceae), як пшінка степова Ficaria stepporum P. Smirn. із жовтими квітками, яка цвіте у березні-квітні; жовтець іллірійський Ranunculus illyricus L. та гостронасінний R. oxyspermus Willd.; занесені до Червоної книги України сон лучний Pulsatilla pratensis (L.) Mill., горицвіти весняний Adonis vernalis L. та волзький A. wolgensis Stev.; занесений до Регіонального «червоного» списку ломиніс цілолистий Clematis integrifolia L.

Тут чисельні представники родини Гвоздичні (Caryophyllaceae): гвоздики Андржійовського Dianthus andrzejowskianus (Zapal.) Kulcz., краплиста D. guttatus M. Bieb., ланцетна D. lanceolatus Steven ex Rchb., несправжньоармерійовидна D. pseudoarmeria M. Bieb.; елізанта клейка Elisanthe viscosa (L.) Rupr., пустельниці Біберштейна Eremogone biebersteinii (Schlecht.) Holub, жорстка E. rigida (M. Bieb.) Fenzl та занесена до Червоної книги України пустельниця головчаста E. cephalotes (M. Bieb.) Fenzl.

Трапляються лещиці горбкова Gypsophila collina Steven ex Ser. та волотиста G. paniculata L., остудник Бессера Herniaria besseri Fisch. ex Hornem., костянець зонтичний Holosteum umbellatum L., мінуарція скупчена Minuartia glomerata (M. Bieb.) Degen та бузька M. hypanica Klokov, ушанка дніпровська Otites borysthenicus (Grun.) Klokov, смілка зеленувата Silene chlorantha (Willd.) Ehrh. та українська S. ucrainica Klokov.

Цікаві рослини родини Кермекові (Limoniaceae): дуже красиві у сухих букетах кермечник Бессера Goniolimon besseranum (Schult.) Kusn. та татарський G. tataricum (L.) Boiss., кермек перетинчастий Limonium membranaceum (Czern.) Klokov та широколистий L. platyphyllum Lincz., занесений до Регіонального «червоного» списку.

Такий рідкісний сьогодні вид, як катран татарський Crambe tataria Sebeok (родина КапустяніBrassicaceae), занесений до Червоної книги України, росте на пасовищі в заказнику «Михайлівський степ» та в заповіднику «Єланецький степ», де заборонено господарську діяльність.

Широко поширені молочай Сегієрів Euphorbia seguieriana Neck. з родини Молочайні (Euphorbiaceae), перстач астраханський Potentilla astrachanica Jacq. з родини Розові (Rosaceae).

Родина Бобові (Fabaceae) представлена переважно різноманітністю астрагалів. Це астрагали шорсткий Astragalus asper Jacq., австрійський A. austriacus Jacq., нутовий A. cicer L., датський A. danicus Retz., довголистий A. dolichophyllus Pall., еспарцетний A. onobrychis L., пухнастоквітковий A. pubiflorus DC. Астрагал шерстистоквітковий A. dasyanthus Pall. занесено до Червоної книги України, Європейського [5] та Світового «червоних» списків. З інших родів на степових пасовищах поширені кущики: карагана кущова Caragana frutex (L.) C. Koch та скіфська C. scythica (Kom.) Pojark. (занесена до Червоної книги України та Європейського «червоного» списку), зіновать австрійська Chamaecytisus austriacus (L.) Link, трав’яні багаторічники люцерна румунська Medicago romanica Prodan, еспарцет піщаний Onobrychis arenaria (Kit.) DC., гострокільник волосистий Oxytropis pilosa (L.) DC.

Різними барвами прикрашають степи представники родини Льонові (Linaceae): голубими — льон австрійський Linum austriacum L., багаторічний L. perenne L. та жилкуватий L. nervosum Waldst. et Kit., червоно-фіолетовими — льон тонколистий L. tenuifolium L., світло–фіолетовими — льон шорсткий L. hirsutum L., жовтими — льон жовтий L. flavum L.

З родини Зонтичні (Apiaceae) на степових пасовищах ростуть тринія багатостеблова Trinia multicaulis Schischk., занесена до Ренгіонального «червоного» списку; колючі миколайчики польові Eryngium campestre L., що витримують сильне пасовищне навантаження; різак звичайний Falcaria vulgaris Bernh., ферульник шишкоягодоносний Ferulago galbanifera (Mill.) W.D.J. Koch.

Родина Санталові (Santalaceae) представлена одним видом – це льонолисник польовий Thesium arvense Horv. Типові степові види родини Черсакові (Dipsacaceae) — скабіози блідо-жовта Scabiosa ochroleuca L. та українська S. ucrainica L. В родині Ластівневі (Asclepiadaceae) — ластовні лікарський Vincetoxicum hirundinaria Medik. та розлогий V. laxum (Bartl.) Gren. et Godr. В родині Маренові (Rubiaceae) — напівкущики маренка рожева Asperula cynanchica L. та румелійська A. rumelica Boiss., трав’яні багаторічники підмаренник сланкий Galium humifusum M. Bieb., руський G. ruthenicum Willd. та справжній G. verum L.

Із видів родини Шорстколисті (Boraginaceae) широко поширені малорічники воловик високий Anchusa procera Besser, синяк звичайний Echium vulgare L., який витримує сильний господарський вплив, куряча сліпота російська Nonea rossica Steven. Неподалік від с.Тернівка на північних околицях Миколаєва трапляється рідкісний трав’яний багаторічник чередник чотириостюковий Rindera tetraspis Pall.

В родині Губоцвіті (Lamiaceae) перш за все привертають увагу шавлії, без яких степ неможливо собі уявити. Найбільш поширені серед них шавлія ефіопська Salvia aethiopis L., австрійська S. austriaca Jacq., дібровна S. nemorosa L., поникла S. nutans L., кільчаста S. verticillata L. Тут ростуть добре відомі лікарські рослини — материнка звичайна Origanum vulgare L., залізняки: колючий Phlomis pungens Willd., бульбистий P. tuberosa L. та гібридний P. hybrida Zelen., занесений до Європейського «червоного» списку.

Долучаються горлянка хіоська Ajuga chia Schreb., шандра чужоземна Marrubium peregrinum L. та рання M. praecox Janka, котяча м’ята дрібноквіткова Nepeta parviflora M. Bieb., суховершки великоквіткові Prunella grandiflora (L.) Scholl., чистець трансільванський Stachys transsilvanica Schur; напівкущики самосил гайовий Teucrium chamaedrys L., чебрець Маршалла Thymus marschallianus Willd.

Родину Ранникові (Scrophulariaceae) представляють однорічник очанка гребінчаста Euphrasia pectinata Ten., багаторічні трави льонок Біберштейна Linaria biebersteinii Besser (занесений до Світового «червоного» списку), дроколистий L. genistifolia (L.) Mill., великохвостий L. macroura (M. Bieb.) M. Bieb. (занесений до Регіонального «червоного» списку), дивина австрійська Verbascum austriacum Schott ex Roem. et Schult., тарганяча V. blattaria L., фіолетова V. phoeniceum L., вероніка колосиста Veronica spicata L. та степова V. steppacea Kotov.

В родині Подорожникові (Plantaginaceae) найбільш поширені в наших степах подорожники сумнівний Plantago dubia L., ланцетолистий P. lanceolata L. та степовий P. stepposa Kuprian.

Окремо слід сказати про рослинний покрив днищ балок, де історично існували різнотравно-пирієві луки. Тут ростуть 164 види рослин, які належать до 132 родів з 37 родин. Відносна чисельність чужинних видів понад у два рази більша, ніж на схилових ділянках пасовищ, та складає 35,5 %. Значна участь і місцевих бур’янів, проте із типових степових видів лише подекуди трапляються найбільш стійки до господарського впливу – такі, як миколайчики польові, деревій щетинистий, синяк Біберштейна, шавлія дібровна, буркун лікарський, пирій повзучій. За статистичною звітністю такі угіддя обліковуються як пасовища, хоча вони майже не придатні ні для випасання худоби, ні для сінокосіння.

Незважаючи на пошкоджений рослинний покрив днищ балок, схили балок та річкових долин зберігають різноманітність степових рослин та мають великий потенціал щодо відновлення степів в агроландшафті.

Джерела

1. Регіональний “червоний” список Миколаївської області // Рішення ІІІ сесії 16 скликання Миколаївської обласної ради депутатів трудящих від 16 жовтня 1990 р. — Миколаїв, 1990. — 15 с.

2. Червона книга України. Рослинний світ / за ред. Я.П. Дідуха. – К. : Глобалконсалтинг, 2009. – 900 с.

3. Walter K.S., Gillett H.J. 1997 IUCN Red List of Threatened Plants. — The World Conservation Union, Gland, Switzerland and Cambridge, UK, 1998. — 862 p.

4. Мосякін С.Л. Рослини України у Світовому червоному списку // Укр. ботан. журн. — 1999. — Т. 56, № 1. — С. 79–88.

5. Червона книга України. Рослинний світ — К. : Укр. енцикл. ім. М.П. Бажана, 1996. — 608 с.

Рослини заповідних територій

Заповідні території – це ділянки, де повністю заборонено господарську діяльність, отже, є надія зберегти генофонд природної флори. За даними Миколаївського обласного управління статистики, до земель об’єктів природно-заповідного фонду належить 1675,7 га в межах природного заповідника «Єланецький степ» (0,07 % території області). Із земель заповідника 1569,5 га являють собою нерозорані вапнякові схили, на яких до заповідання території випасали овець. Зараз господарська діяльність тут повністю заборонена, та служба охорони заповідника стежить за тим, щоб режим не було порушено.

Заповідний режим підтримується також на ділянці Чорноморського біосферного заповідника «Волижин ліс» площею 203 га, розташованій на Кінбурнському півострові.

Наукове обґрунтування створення природного заповідника «Єланецький» свідчить про наявність тут не менш, ніж 250 видів судинних рослин, серед яких ендемічні види, що дозволяють візуально визначати специфічність степових рослинних угруповань Правобережжя – тюльпан бузький, шоломниця весняна Scutellaria verna Besser, громовик великощетинистий Onosma macrochaeta Klokov et Dobrocz., зіновать гранитна Chamaecytisus graniticus (Rehman) Rothm. Автори зазначають, що відсутність охорони саме цих видів на вказаній території може призвести до їх зникнення [1, 2]. У 1996 р. тут був створений природний заповідник «Єланецький степ».

Дані щодо видового багатства територій наведені у «Літописах природи» відповідних заповідників. У 1995–2007 рр. були проведені власні маршрутні обстеження та уточнено видове багатство судинних рослин заповідних ділянок (не включаючи господарські зони). Виявлено, що на схилах балок заповідника „Єланецький степ” ростуть 334 види судинних рослин, на ділянці «Волижин ліс» — 113 видів. На обох ділянках ростуть 418 видів (39 % видового багатства Миколаївської області) з 247 родів, 69 родин. Середнє видове багатство однієї родини – 6,1, що менше, ніж для Миколаївщини в цілому (9,3), та значно менше, ніж в Україні (28), що обумовлено меншими площею та різноманітністю ландшафтів регіону досліджень. За тих самих обставин середня чисельність видів в одному роді (1,7) нижча, ніж для області (2,3) та для території України в цілому (4,5).

Спектр перших чотирьох родин спільний зі спектром родин Миколаївської області в цілому – це родини Айстрові (Asteraceae — 63 види), Злакові (Poaceae — 43), Бобові (Fabaceae — 36), Губоцвіті (Lamiaceae — 26), далі на п’яте місце з сьомого переходить родина Розові (Rosaceae — 23), а на сьоме з п’ятого — Капустяні (Brassicaceae — 20). В родині Капустяні значна участь видів, які пристосовані до життя поруч з людиною, отже, зменшення відносної чисельності представників цієї родини на заповідних землях свідчить про зниження впливу господарської діяльності на ці території.

Відношення чисельності видів родини Капустяні до чисельності видів родини Осокові (Cyperaceae — 9) лежить в діапазоні середземноморських флор. Відношення чисельності видів Айстрових та Бобових (1,75) не характерно ні для бореальних, ні для середземноморських флор, що пояснюється малою площею заповідних територій та специфічними екотопами, основу яких складають надрічкові піски та степові схили балок з відслоненнями вапняків.

Незважаючи на заборону господарської діяльності на заповідних землях, тут знайдені 20 видів, які занесені з інших країн та континентів (5% від загальної чисельності видів). Отже, навіть заповідні землі не захищені від руйнування природного рослинного покриву внаслідок втручання чужинців. Особливу небезпеку заносні види складають у зв’язку зі здатністю деяких з них схрещуватись з місцевими видами та витісняти таким чином представників природної флори [3].

Хоча наявні заповідні території є надзвичайно цінними для збереження низки раритетних видів, їх все ж-таки недостатньо для відновлення біорізноманіття судинних рослин в агросфері. Для надійного збереження генофонду степової флори необхідно створити заповідні об’єкти, які репрезентують справжні зональні степи. Ресурси таких територій ще є серед степових пасовищ, отже, необхідно їх використати.

Джерела

1. Перспективная сеть заповедных объектов Украины / Под ред. Ю.Р. Шеляга-Сосонко. — Киев : Наук. думка, 1987. — 292 с.

2. Деркач О.М., Таращук С.В. Про необхідність створення природного заповідника “Єланецький” // Ойкумена. — 1994. — № 1–2. — С. 112–116.

3 Коломієць Г.В. Адвентивні рослини у мережі природоохоронних територій Миколаївської області // Синантропізація рослинного покриву України : тези наук. доп. Всеукр. наук. конф. [«Синантропізація рослинного покриву України»], (Переяслав-Хмельницький, 27–28 квіт. 2006 р.). — К. ; Переяслав-Хмельницький, 2006. — С. 98–100.

 


Лісосмуги в степу та їх роль для агросфери

… Бува, в степу таке нещастя виникне,
Хоч в інший край за хлібом виїжджай.
Там висохне, там вимерзне, там вимокне,
А поміж лісосмугами – врожай…

В. Бровченко

Полезахисні лісові смуги – це лісові насадження, штучно створені з метою захисту сільськогосподарських угідь від посух та ерозії ґрунтів. Вони вгамовують вітер та стримують пилові бурі, затримують сніг та зберігають вологу для майбутнього врожаю, не дають зливам змивати родючий грунт з полів. На полях, які захищені лісосмугами, швидкість вітру знижується на 20-30%, вологість повітря збільшується на 3-5%, в два рази знижується непродуктивне випаровування вологи [5]. Врожайність зернових підвищується на 3-5 ц/га. Лісосмуги стримують рознесення вітром отрутохімікатів, якими обробляють поля, а також є притулком для багатьох видів тварин.

Полезахисні зелені насадження почали створювати у 19 ст. Цим займалися І.Я. Данилевський на Харківщині, В.Я. Ломиковський на Полтавщині, В.П. Скаржинський – в Херсонській губернії, Ф.X. Майер, І.Н. и І.І. Шатилови в Орловській губернії та інші [3].

В 1891 р. на півдні Росії сильні посухи та неврожай спричинили голод. В. Докучаєв спільно з іншими відомими вченими – К. Тимірязевим, П. Костичевим та ін. – взяли участь в розробленні програми ліквідації наслідків цього лиха. Головними причинами посух та неврожаїв було визнано безсистемну експлуатацію чорноземів, ненормоване розорювання цілин, вирубування лісу на вододілах, що спричинює розвиток ерозії, пониження рівня грунтових вод, руйнування структури ґрунту, внаслідок чого він гірше поглинає та утримує атмосферну вологу. В. Докучаєв зазначав, що необхідно вирішити дві головні проблеми: відновити фізичну структуру ґрунту, змінену недбалим або неграмотним обробітком, та максимально використовувати вологу, що недостатньо та нерегулярно випадає з дощами та туманами [1].

В. Докучаєв запропонував експериментально перевірити його метод «лікування» ландшафту на трьох ділянках: Кам’яно-степовій – нині у Воронезькій області, Старобільській – в Луганській та Великоанадольській – в Донецькій. За розробками В. Докучаєва, необхідно було вкрити лісосмугами 10-20% від загальної площі сільськогосподарських угідь. Закладали лісосмуги різної ширини – від 6 до 200 м, вузькі смуги виявилися найбільш ефективними. Ідеї В. Докучаєва були підтримані його послідовниками в Науково-дослідному інституті сільського господарства чорноземної зони ім. Докучаєва. На землях інституту агроекосистеми були мозаїчними, чергувалися пасовища, лісосмуги, ставки, джерела водозабору, протиерозійні споруди. Навіть в найбільш посушливі роки тут отримували високі (25-30 ц/га), сталі врожаї зернових та інших культур.

На дослідній території в Кам’яному степу (Воронезька область) під керівництвом академіка В. Вільямса були проведені дослідження врожайності ярої пшениці у відкритому степу та між полезахисними смугами після різних попередників. Вони опубліковані 1939 р. З’ясовано, що після злаково-бобових трав врожай у відкритому степу склав 18,1 ц/га, а на полях, захищених лісосмугами, — 25,3 ц/га, після інших попередників (ярові, просапні культури) — 16,8 ц/га та 20,6 ц/га відповідно. Тобто, врожайність ярої пшениці на полях, обмежених лісосмугами, значно вища.

В Україні переважна більшість лісосмуг була закладена колгоспами та радгоспами в рамках державного плану в 50–60-х рр. 20 століття і перебувала у їхньому користуванні.

З початком приватизації земель у 1992 р. лісосмуги були передані у власність сільськогосподарських підприємств, утворених на базі колгоспів і радгоспів. Однак, лісосмуги не є сільськогосподарськими угіддями і тому були віднесені до земель загального користування таких підприємств. Згідно із Земельним кодексом України (в редакції 1992 р.) вони не підлягали паюванню. У зв’язку з проведенням у 2000 р. реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств у сільськогосподарські формування ринкового типу (приватні підприємства, фермерські господарства, товариства з обмеженою відповідальністю тощо), які не були суб’єктами права колективної власності на землю, лісосмуги були передані у відання відповідних місцевих рад. Частина полезахисних лісосмуг знаходиться у сфері управління Державного агентства лісових ресурсів, Мінагрополітики та продовольства, місцевих рад, частина взагалі не має господаря.

Сьогодні у лісосмугах скидають сміття, вони згорають від випалювання стерні на прилеглих полях. Їх вирубують на дрова, цінні породи заготовляють на деревину. Майже ніхто із власників та орендарів земель не відновлює лісосмуги.

У переважній кількості господарств України відсутня система полезахисних лісових смуг, а наявні лісосмуги часто не досягають проектної висоти, від якої залежить їх полезахисна ефективність.

Встановлено, що загальна дальність впливу лісосмуг становить 50-100 висот (Н), а ефективна (агрономічно цінна) – 25-30 Н, де швидкість вітру знижується на 30–50%.

Усі захисні властивості лісосмуг й біологічна стійкість насаджень залежать від їхньої конструкції (розміру й розподілу просвітів вертикального профілю).

Конструкція лісосмуги залежить від її ширини, складу порід та ярусності. Чим ширше смуга, тим менше в ній просвітів та, відповідно, її вітропроникність.

Виділяють такі конструкції:

— продувна – має більшу щільність зверху та великі просвіти знизу. Площа просвітів між стовбурами становить більше 60 %, в кронах – 15 %.
Ширина смуг 10-15 м. Лісосмуга добре розподіляє сніг. Її рекомендують для полезахисних смуг в лісостеповій зоні;

— ажурна – просвіти різних розмірів розподілені рівномірно та складають до 30%. Ширина смуги 15-20 м, насадження складні. Основна частина повітря проходить через насадження, решта – обтікає зверху. Вона найкраще зменшує швидкість вітру. Рекомендована для степової зони;

— щільна (непродувна) – суцільна зелена стіна з ярусів дерев і чагарників, просвіти майже відсутні. Вітропроникність влітку менше 10 %. Перед лісосмугою взимку утворюються снігові замети. Рекомендована для прияружних та прибалкових насаджень [6].

Полезахисні лісосмуги бувають повздовжні (основні), які проектують вздовж довгих сторін полів, та поперечні – вздовж коротких сторін. Повздовжні та поперечні смуги, як правило, розміщують перпендикулярно, утворюючи ділянки прямокутної форми.

Найчастіше основні лісосмуги проектують через 400 – 600 м перпендикулярно до пануючих літніх вітрів, поперечні через 1000 м. В зоні потужних та звичайних чорноземів відстань між основними смугами має складати не більше 800 м, в зоні південних чорноземів, темно-каштанових грунтів та в районах виникнення пилових бурь – не більше 400-500 м.

Ширина лісосмуг складає 10–15 м, на звичайних чорноземах – 16 м, на південних чорноземах – 12 м, на каштанових грунтах – 8 м. Рекомендована ширина міжрядь становить від 1,5 до 2,5 м. Лісосмуги зазвичай складаються з 3–5 рядів. Для боротьби з пиловими бурями рекомендують лісосмуги 7 і 9-рядні з шириною міжрядь 2—2,5 м. [4].

Підбір деревних та чагарникових порід здійснюють залежно від лісорослинних умов території, дотримуючись правил змішування порід. В якості головних деревних порід в степу використовують такі: біла акація, дуб черешчатий, ялина звичайна, горіх грецький, сосна звичайна, ясен звичайний, тополя біла; супутні деревні породи: абрикос, в’яз звичайний, шовковиця біла, груша звичайна; чагарники: бузина червона, жовта акація, верба, смородина золотиста, шипшина звичайна, терен, скумпія, бересклет [4].

Миколаївська область, разом з Запорізькою, Кіровоградською та Поділлям, є найбільш розораними в Україні. Висока розораність (близько 70 % всіх земель) та мала кількість лісосмуг призводять до вітрової ерозії та суховіїв. Нагадаємо, що тільки від ерозії ґрунтів Україна щорічно втрачає більше 10-12 млн. т зерна [7]. А площа еродованих земель налічує понад 18,5 млн. га (31% території держави).

Отже, полезахисні лісові смуги суттєво підвищують врожаї та мають бути невід’ємними елементами сучасних агроекосистем.

Джерела

  1. Гладун Г.Б. Докучаев В.В. и лесные мелиорации / Г.Б. Гладун, Н.А. Лахматов. – Х. : Новое слово, 2007. – 574 с.
  2. Лесная энциклопедия: В 2-х т. Гл. ред. Воробьев Г.И.; Ред. кол.: Анучин Н.А., Атрохин В.Г., Виноградов В.Н. и др. ­– М. : Сов. энциклопедия, 1985. – 563 с.
  1. Лісові меліорації: підручн. / Пилипенко О.І., Юхновський В.Ю., Дударець С.М., Малюга В.М.; за ред.. Юхновського В.Ю. – Київ : Аграрна освіта, 2010. – 283 с.
  2. Основи меліорації та ландшафтознавства: навчально-методичний довідник / Михальчук В.І., Коломієць Ю.А., Вознюк Л.І. – Петрівка, 2009.
  3. Чиркова О.В. Структура лісосмуг як складових елементів екологічної мережі
    // Проблеми екології та охорони природи техногенного регіону. – Донецьк : ДонНУ, 2010. – № 1 (10), с. 97-104.
  4. http://lesa-rossii.ru.
  5. http://www.lesovod.org.ua/node/11359
Біоремедіація забрудненого ґрунту агроекосистем

В Україні близько 60% земельного фонду складають землі сільськогосподарського призначення. Активне використання інтенсивних агротехнологій з метою одержання високих врожаїв часто призводить до надмірного забруднення ґрунту агроекосистем ксенобіотиками (сполуки, штучно створені людиною: хімічні засоби захисту рослин, радіонукліди, важкі метали тощо).

Одним з найбільш ефективних і екологічно безпечних методів покращення стану таких ґрунтів є застосування біоремедіації.

Біоремедіація ґрунту (bioremediation of soil) – це біологічний процес деградації (часткового розкладання) токсичних речовин у менш токсичні складові, їх трансформація або адсорбція з ґрунту різними біологічними агентами. Як біологічні агенти використовують рослини, відповідно, цей процес називається фіторемедіація, гриби – мікоремедіація, мікроорганізми – мікроборемедіація.

Останнім часом для покращення екологічного стану забруднених ґрунтів активно використовують фіторемедіацію. Культивування спеціально підібраних рослин, залежно від виду та концентрації забруднювача, дає можливість значно зменшити вміст останнього у ґрунті. В процесі розвитку рослини за допомогою кореневої системи поглинають хімічні речовини, які потрапили в ґрунт у результаті антропогенної діяльності. Рослини зосереджують небезпечні речовини в листках, стеблі, які збирають і, в подальшому, утилізують. Фіторемедіатори в результаті своєї життєдіяльності не тільки накопичують хімічно небезпечні сполуки, але ще можуть поглинати шкідливі леткі елементи, а також слугувати каталізатором біологічного знезараження отруйних речовин, які потрапляють в ґрунт в результаті техногенних аварій. Також, ці рослини забезпечують ґрунт значною кількістю поживних речовин, що робить місцевість придатною для використання в сільському господарстві. Ефективні фіторемедіатори: ярутка польова (Thlaspi arvense), конопля технічна (Cannabis sativa). Активним поглиначем важких металів (свинцю, кадмію, цинку) з ґрунту є гірчиця біла (Sinapis arvensis).

Використання як фіторемедіантів бобових культур (конюшини, вики, люцерни) дає можливість не тільки зменшити вміст ксенобіотиків у ґрунті, але й стимулювати мікробіологічну активність, завдяки збагаченню ґрунту нітрогеном за допомогою бульбочкових бактерій бобових рослин.

Цей механізм фіторемедіації називається ризоремедіація (rhizoremediation), оскільки деструкція (розкладання) органічних забруднювачів відбувається асоційованими з рослинами мікроорганізмами. Зазвичай, в цьому процесі бере участь мікрофлора ризосфери та мікоризні гриби.

Технології біоремедіації ґрунтів із застосуванням мікроорганізмів поділяють на дві групи: методи in situ і методи ex situ.

Біоремедіація in situ.

Біоремедіація in situ базується на очищенні середовища від ксенобіотиків без видалення ґрунту з району забруднення. Технології такого типу не потребують проведення землерийних робіт, вони є більш дешевими, менше запилюють повітря і вивільняють незначну кількість летких забруднювачів, ніж методи ex situ.

Один з підходів біоремедіації in situ базується на введені в забруднений ґрунт за допомогою спеціального обладнання кисню, що дозволяє стимулювати ріст мікробної біомаси і аеробну біодеградацію забруднювачів. Другий підхід базується на внесенні в ґрунт поживних речовин для стимуляції росту та метаболізму мікроорганізмів, які здійснюють деградацію забруднювачів. Найчастіше з цією метою використовують азотовмісні та фосфоровмісні добрива.

Третій підхід є досить розповсюдженим і найчастіше застосовується на практиці. Суть його полягає у безпосередньому внесенні у ґрунт мікроорганізмів, здебільшого це представники родів Pseudomonas, Agrobacterium, або ферментів для прискорення процесу деградації забруднюючих речовин, присутніх у ґрунті.

Біоремедіація ex situ.

Біоремедіація ex situ базується на знятті шару забрудненого ґрунту і його подальше очищення за межами місця забруднення, що обумовлює значно більшу вартість цього методу, ніж біоремедіація in situ. Однак, у технологій даного типу є переваги: вони потребують менше часу і забезпечують повний контроль процесу очищення.

Біоремедіація in situ здійснюється в біореакторах, куди завантажують забруднений ґрунт, додають воду і готують суспензію, в яку вносять мікроорганізми-деструктори. В біореакторах очищення ґрунту відбувається значно швидше, ніж в природних умовах, оскільки в них створюють оптимальні умови для розвитку мікрофлори. Після завершення процесу очистки ґрунт висушують і повертають в навколишнє середовище.

Другий підхід біоремедіації in situ передбачає видалення забрудненого ґрунту з агроекосистеми та подальше його розміщення на спеціально відведеній території, де забезпечується його аерація, збагачення поживними речовинами, водою з метою стимуляції росту та метаболізму мікроорганізмів, які здійснюють біоремедіацію. У порівнянні з очищенням ґрунту в біореакторах, дана технологія потребує великих територій і займає більше часу.

Отже, біоремедіація — один з найбільш перспективних методів очищення забрудненого ґрунту агроекосистем, що обумовлено його екологічною безпечністю та економічною ефективністю.

Джерела

1. Чупрова, В.В. Экологическое почвоведение /В.В. Чупрова. – Красноярск: КрасГАУ, 2007. – 172 с.

2. Glick, B.R. Phytoremediation: synergistic use of plants and bacteria to clean up the environment /B.R. Glick //Biotechnology Advances. – 2003. – Vol. 21. – N 5. – Р. 383-393.

3. Kang, D.-H. Assessment of Landfill Leachate Volume and Concentration of Cyanide and Fluoride during Phytoremediation /D.-H. Kang, D. Tsao, F. Wang-Cahill, S. Rock, A. P. Schwab, M.K. Banks //Bioremediation Journal. – 2008. – Vol. 12. – N 1.– Р. 32-45.

4. Khodadoust AP, Sorial GA, Wilson GJ, Suidan MT, Griffiths RA, Brenner RC (1995) Integrated system for remediation of contaminated soils. J Environ Engin 125(11): 1033-1041.

5. Kramer, U. Phytoremediation: novel approaches to cleaning up polluted soils / U. Kramer //Current Opinion in Biotechnology. – 2005. – Vol. 16. – N 2. – Р. 133-141.

6. Obed Schacht, Kenneth Ajibo. Soil Bioremediation: In-Situ vs. Ex-situ. (Costs, Benefits, and Effects). – WSP and G?teborg Energi, 2002.– Р.77.

Як допомогти сільському господарству України
в умовах глобального потепління клімату?

Вже зараз проблема глобального потепління клімату відома кожному жителеві Землі. Не виключено, що це потепління частково має природний характер, однак швидкість потепління змушує визнати роль антропогенного чинника в цьому явищі. Ще в 1927 р. в «Нарисах геохімії» В. Вернадський, наш великий вітчизняний вчений, писав про те, що спалювання великих обсягів кам’яного вугілля повинно призвести до зміни хімічного складу атмосфери і клімату. У 1972 р. розрахунками це підтвердив М. Будико, відомий кліматолог, між іншим, теж наш співвітчизник. Сучасна наука вбачає однією з головних причин потепління підвищення концентрації в атмосфері вуглекислого газу, метану та окислів азоту. Основними джерелами надходження цих речовин до атмосфери є промислові підприємства і транспорт, а також висока розораність ґрунтів. Сьогодні тенденція до підвищення температури триває. За даними ООН, до 2100 року в середньому температура на поверхні Землі підвищиться на 2оС, хоча оцінки різняться. Це буде викликати зникнення «крижаних шапок» Землі, почнеться руйнування крижаного пласту Антарктиди, а, отже, підвищення загального рівня Світового океану і, як наслідок цього, затоплення значних узбережних територій та островів. Проте головна проблема підвищення температури – це порушення в цілому екорівноваги на Землі, що масштабно зачіпає в усіх проявах подальшу долю ґрунту, води, повітря, рослинного і тваринного світу та людини.

Відтепер Україна також належить до числа регіонів планети, де зміни клімату, що відбуваються, є відчутними. Так, зокрема, в ХХ столітті на території України зафіксовано 43 посушливих роки, в тому числі 7 з них в останні 15 років минулого століття, і ця тенденція тільки поглиблюється. Катастрофічним для України може бути викликане глобальним потеплінням переміщення у помірні широти північної периферії поясу субтропічних циклонів, оскільки це може привести до незворотного процесу спустелювання південних регіонів країни. Вже зараз у південних регіонах України майже кожний другий рік – посушливий. У найближчі десятиліття очікується підвищення температури на 0,2-0,3оС, а в недалекому майбутньому прогнозуються аномально холодні зими з різкими перепадами температур та браком снігового покриву.

Про істотні зміни умов клімату вказують не лише метеорологічні показники, а й живі організми та їхнє розселення на території країни. Наприклад, типовий для зони Степу серед комах – шкідник зернових колосових культур – клоп шкідлива черепашка, у останні роки стає масовим на посівах Київської, Черкаської, Полтавської та інших областей зони Лісостепу, а на півдні України поступово наростають численність рослиноїдні кліщі, які традиційно є «головною біллю» захисту посівів сільськогосподарських культур в умовах субтропіків (наприклад, у Японії). Рослини-бур’яни теж виявилися високочутливими організмами до змін клімату. Зокрема, один з найбільш шкідливих видів багаторічних бур’янів (входить у десятку найбільш небезпечних бур’янів на планеті) – берізка польова – є типовим представником степової рослинності, що здатна успішно розвиватись в умовах жорсткої посухи. В останній час вона стала масовою на орних землях не лише Степу, а й Лісостепу і швидко поширюється у зоні Полісся. І таких прикладів можна навести багато.

Зміни клімату, що вже відбулися, вплинули на довкілля і стає зрозумілим, що аграрне виробництво вже не може бути традиційним і базуватись на середніх багаторічних показниках без урахування тенденцій змін клімату. При цьому треба мати на увазі, що сільськогосподарське виробництво одночасно є як забруднювачем навколишнього середовища (близько 14% світових викидів парникових газів надходить від сільськогосподарського сектору), так і має високу потенційну можливість щодо стабілізації ситуації із викидами парникових газів, на чому, до речі, можна заробляти гроші (див. далі).

Зміни клімату в напрямі його потепління матимуть наслідки як позитивні, так і негативні. Галузі землеробства загрожує активізація розкладання гумусу в ґрунтах, який ми і без того втрачаємо, та погіршення зволоження ґрунту на півдні України, де вологи і так недостатньо. Зарубіжні спеціалісти стверджують, що для багатьох видів злакових і масляних культур, фруктових дерев маса зерен, пагонів і плодів зменшиться на 3-17% з кожним градусом приросту температури. Такі зміни можуть негативно відгукнутися у тваринництві через скорочення кормової бази.

Через те, що температура повітря є одним із головних чинників розвитку і росту фітоценозів, підвищення її, унаслідок глобального потепління, призведе до прискорення накопичення кількості ефективного тепла, необхідного для проходження фаз розвитку рослин. Отже, з підвищенням температури тривалість міжфазних періодів скорочуватиметься. Коротшим виявиться тривалість вегетаційного циклу сільськогосподарських культур, а також сіяних і дикоростучих трав. Тому терміни достигання і збирання польових культур виявляться більш ранніми, що начебто можна було б віднести до позитивних наслідків. Проте відомо, що продуктивність пізньостиглих культур вища, ніж ранньостиглих. Тому скорочення тривалості вегетаційного циклу призведе до зниження врожайності зернових культур та якості зерна. З другого боку, збільшення концентрації вуглекислого газу зумовить зростання вегетативної маси, завдяки чому підвищиться врожайність трав і коренеплідних культур, особливо цукрових буряків й картоплі.

Велику небезпеку для агровиробництва становить підвищення температури повітря до рівня, що перевищує оптимальне і припустиме максимальне значення (вище 30°С), за якого коренева система рослин не в змозі компенсувати і відшкодовувати витрату вологи, що випаровується через листя. Значна частина території Північної Америки, Азії та Європи (частково України), де нині розташовані «зернові» зони, може постраждати від глобального підвищення температури. В Україні зона гарантованого вирощування озимої пшениці може переміститися північніше, а її частина в структурі зернових може зменшитись до 20-25%, проте складаються умови для збільшення посівів ячменю, вівса, кукурудзи, зернобобових, а також істотного збільшення обсягів вирощування фуражного зерна, багаторічних трав. Така ситуація буде сприяти формуванню зони інтенсивного молочного тваринництва в західному Поліссі та правобережному Лісостепу, а також м’ясного тваринництва в степових регіонах Україні. Заслуговує на увагу широке впровадження культур, що раціонально використовують запаси вологи у ґрунті. У першу чергу, це традиційні для зони Степу культури: кукурудза, просо, сорго. Реальним вже через 15-20 років може стати вирощування в Україні виробничих посівів цінних культур, характерних сьогодні для Середземномор’я: арахіс, бавовник, фісташка, гранат, столовий виноград, рамі, кунжут, оливи тощо.

Отже, кліматичні зміни, не є однозначними для стабільного і високопродуктивного ведення сільського господарства. На орних землях України, найбільш вірогідно, одночасно із зростанням температури у літні місяці слід очікувати підвищення дефіциту доступної для рослин вологи у ґрунті. Найактуальнішими стануть питання максимального накопичення протягом року опадів і раціонального використання вологи у теплий період. Досягти цього можна впровадженням систем основних обробітків ґрунту, які кожного року не перевертають орний шар ґрунту (плоскорізний, чизельний, поверхневий, нульовий) і дають можливість зберігати на поверхні ґрунту мульчу, знижують швидкість руху приземного шару повітря і сприяють збереженню вологи, накопиченої в осінньо-зимовий період.

Досі йдуть широкі дискусії про переваги і недоліки відвальної і безвідвальної, глибокої, дрібної, поверхневої обробітків ґрунту і нової енергозберігаючої технології «прямого посіву» (англійською «no-till»)[*]. Питанню вибору технології обробітку ґрунту надається сьогодні величезна увага. А оскільки ґрунт, за визначенням Вернадського, є керуючою підсистемою в біосфері, то будь-які дії (механічні, фізичні, хімічні, біологічні) повинні стати предметом уваги не стільки сільгоспвиробників, скільки предметом обгрунтування прогнозу майбутнього виживання людства на планеті Земля та його адаптації до нових кліматичних змін. Тому нам необхідні система землеробства та технології, які забезпечують високий рівень рентабельності, при цьому не призводять до грунтової деградації і дозволяють залишити майбутнім поколінням родючий грунт. Такою технологією, за думкою екологічно налаштованих фахівців, є no-till, при якій рослинництво є керованим, прогнозованим і економічно ефективним. І якщо за нинішньої організації сільського господарства врожай на 80% залежить від природи, то в системі no-till вплив погоди і клімату на ефективність сільгоспвиробництва зведено до 20%.

Широке поширення технології no-till в країнах з інтенсивним агросектором (США, Канада, Бразилія та інші країни Латинської Америки, Австралія) говорить про те, що вона відповідає сучасним економічним, екологічним і соціальним вимогам. Незважаючи на те, що основоположником зберігаючого землеробства є наш співвітчизник — Іван Овсинський, який опублікував сенсаційні результати своїх теоретичних і практичних досліджень ще в 1899 році, Україна, Росія, інші держави СНД знаходяться в хвості країн, які впроваджують цю технологію. Лише зараз no-till поширюється в країнах СНД зі швидкістю близько 1 млн. га в рік. Вчені стверджують, що 70% орних земель України є придатними для застосування no-till технологій. Новий принцип землеробства будується на створенні захисного екрану для грунту. Під час збору врожаю комбайн одночасно подрібнює і рівномірно розподіляє полем солому-мульчу, яка захищає землю від випаровування вологи, створює сприятливі умови для черв’яків і мікроорганізмів, з часом перетворюючись на гумус. Мульча також сприяє нагромадженню і затриманню снігу. Посів проводиться прямо таким полем без оранки. Цей спосіб дозволяє отримати вагомий урожай навіть в посушливі роки і може стати порятунком для наших аграріїв, уразливих перед загрозою глобального потепління і зміни клімату.

Американські дослідники пропагують перехід на no-till технології вирощування агрокультур з метою боротьби з «парниковим» ефектом. Вони відзначають, що вирощування проміжних культур, зокрема, сидератів, що є складовою no-till технологій, забезпечує зменшення викидів вуглекислого газу в атмосферу за рахунок зв’язування більшої кількості вуглецю в тканинах рослин. Для умов американського суспільства цей аргумент є вагомим на користь відмови від традиційного обробітку грунту. Подібну позицію займають і деякі інші держави. Так, в 2007 році Данія, Португалія, Іспанія і Канада включили до Кіотського протоколу, спрямованого на зменшення викидів парникових газів, пункт про додаткове зв’язування СО2 в ґрунті в умовах мінімізації його обробітку. Уже зараз діє кілька бірж СО2 (у тому числі Чиказька). За умовами деяких контрактів, фермери відмовляються від механічних обробок земель, а електростанції платять їм за це гроші. За розрахунками Департаменту сільського господарства США, ринок СО2 там становить 5 млрд доларів США. Без сумніву, з новими технологіями агросфера України має шанс протистояти глобальним кліматичним змінам, отримає друге дихання та перейде на новий виток розвитку.

Джерела

Бойченко С.Г., Волощук В.М., Дорошенко І.А. Глобальне потепління та його наслідки на території України // Укр. геогр. журн. – 2000. – №3. – С. 59—68.

Дідковська Л.І. Екологізація аграрного землекористування в контексті концепції сталого розвитку // Вісник СНАУ. Сер. Економіка та менеджмент. – 2005. – Вип. 3-4. – С. 282-286.

Дідух Я. Екологічні аспекти глобальних змін клімату: причини, наслідки, дії // Вісн. НАН України, 2009, № 2. – С.34-44.

Наслідки зміни клімату: Україна / Нац. метеорол. служба Великої Британії, 2010. – 19 с.

Наукові основи землеробства у контексті змін клімату. Збірник наукових праць Національного наукового центру “Інститут землеробства УААН” – К.: ВД “ЕКМО”, 2008. – Спецвипуск. – 172с.

Просунко В. Наслідки глобального потепління клімату в землеробстві // Пропозиція. — 2004. — № 12. — С. 45-47.

Ромащенко М.І., Рокочинський А.М., Галік О.І. та ін. Сучасні зміни клімату та їх прояви від глобального до регіонального рівнів // Гідромеліорація та гідротехнічне будівництво. – Рівне, 2007. – Вип. 32. – С. 65–79.

Сергеев К. Экстремальные проявления климата // Ресурсосберегающее земледелие. – 2009. — №3(4). – С.40-44.

Слащинин Ю.И. Разумное земледелие (книгу можна завантажити тут: http://ksv.ucoz.ua/Zemledelie/slawinin_razumnoe_zemledelie.pdf).

Стефановська Т.Р., Підліснюк В.В. Оцінка вразливості до змін клімату сільського господарства України // Екологічна безпека. — 2010(9). — №1. — С.62-66.

Таннебергер Т. Изменение климата – реальные последствия для сельского хозяйства // Новое сельское хозяйство.- 2008.- №5.- С.74-78.

Шалимов Н.А. Адаптация Украины к новым климатическим условиям // Екологія і суспільство : зб. наук. пр. — Одеса, 2008. — С. 133-140.

Шпаковский Н. Эволюция технологий обработки почвы. Историческая модель (статтю можна завантажити тут: (http://www.trizland.ru/trizba/pdf-articles/triz-profy2/008.pdf).

Huggins D.R., Reganold J.P. No-Till: The Quiet Revolution // Scientific American.- 2008.- №299. – Р. 70 – 77.

Корисні посилання: http://no-till.ru, http://www.pluga.net

Наукове обґрунтування шляхів переходу сільськогосподарського підприємства
на засади екобезпечного господарювання

Наукове обґрунтування механізмів переходу сільськогосподарського підприємства від традиційних способів виробництва продукції до альтернативних з заданими параметрами економічної ефективності та екобезпечності на сьогодні є актуальною і важливою проблемою. Для цього потрібно, перш за все, визначити параметри розвитку підприємства, яких необхідно досягти (економічні, екологічні, соціальні).

Методологічною основою роботи є узгодження з сучасними міжнародними принципами, зокрема системою HACCP (Hazard Analysis and Critical Control Points), яка забезпечує більш структурний і науковий підхід щодо контролю небезпечних чинників, ніж традиційні процедури контролю якості кінцевого продукту. Саме цю систему позиціонують та розглядають нині у розвинених країнах світу як універсальну методологію отримання якісної і безпечної сільськогосподарської продукції та охорони навколишнього природного середовища. Крім того, необхідно прийняти умову, що сільськогосподарське підприємство повинно розглядатися як цілісний природний комплекс (агроекосистема), на який впливає сільськогосподарська та інші види діяльності людини.

Виходячи з зазначеного, механізм переходу сільськогосподарського підприємства до екобезпечного господарювання та збалансованого використання природних ресурсів має включати такі основні етапи:

1) Оцінювання агроекологічного стану сільськогосподарського підприємства, як цілісної агроекосистеми;

2) Встановлення відповідності стану окремих компонентів агроекосистеми оптимальним параметрам і чинним нормативам;

3) Виявлення негативних явищ і процесів, встановлення причин їх виникнення та розроблення заходів з усунення;

4) Розроблення програми поетапного переходу від традиційного способу виробництва с/г продукції до альтернативного з новими параметрами економічного, екологічного, соціального розвитку.

Концепція переходу сільськогосподарського підприємства з традиційного на альтернативний спосіб виробництва сільськогосподарської продукції має базуватися на дотриманні наступних умов:

? сільськогосподарська продукція повинна відповідати сучасним вимогам якості і безпечності;

? агротехнології повинні бути екобезпечними;

? виробництво повинно бути рентабельним і економічно доцільним.

Дотримання вищезазначених умов буде також гарантією належного соціального рівня життя сільського населення і охорони здоров’я людей.

Для оцінювання агроекологічного стану сільськогосподарського підприємства, як цілісної агроекосистеми, пропонується використовувати систему показників, критеріїв і нормативів, яка передбачає аналіз стану земельних, водних, агрокліматичних ресурсів; екологічну оцінку технологій у рослинництві і тваринництві; способи зберігання і утилізації відходів; соціальні та демографічні показники розвитку, а також стан економічного розвитку господарства, визначення нормативної собівартості продукції тощо.

Відповідно до розробленої структури оціночних показників проводиться оцінювання основних компонентів агроекосистеми, окремих технологічних процесів, соціальних показників і встановлюється їх відповідність оптимальним рівням та чинним нормативам. Це дасть змогу оцінити сучасний стан сільськогосподарського підприємства, окреслити негативні явища і процеси, встановити функціональні зв’язки між станом природних компонентів агроекосистеми і антропогенною діяльністю (сільськогосподарською, промисловою, комунальною та ін.), побудувати відповідні картосхеми та здійснити перспективні прогнози можливості розвитку виявлених негативних явищ та процесів.

Обов’язковою умовою є здійснення екологічної експертизи технологій, які передбачається впровадити у сільськогосподарському підприємстві. При цьому потрібно враховувати їх вплив на стан довкілля (у тому числі, на ґрунт, природні води, біоту, атмосферне повітря), якість і безпечність продукції та через них — на здоров’я людей. У свою чергу, стан довкілля може бути незадовільним через інші види діяльності людини та природні явища (промисловість, техногенні аварії, зміни клімату тощо), тому слід враховувати його можливий негативний вплив на ефективність технологій і якість продукції.

 

Практика розбудови екозбалансованого фермерського господарства

Вибір території для господарства

Ґрунти. На території Лісостепу України найпоширенішими є два види ґрунтів: чорноземи, які утворилися під трав’янистою рослинністю, і сірі, опідзолені ґрунти, що утворилися під лісовою рослинністю. Місцями трапляються змиті, вилугувані, деградовані, супіщані і піщані ґрунти з дуже бідною рослинністю та слабкою родючістю. В Степу України переважно чорноземні ґрунти: каштанові, суглинкові, важкі суглинкові, засолені.

Інколи здається, що майже гола бідна земля не здатна родити. Але світовий досвід показує, що розумно обрані технології обробітку ґрунту та правильне поєднання культур спроможне забезпечити високі врожаї та щороку збільшувати родючість.

Отже, будемо пам’ятати: будь-який грунт стане нам в пригоді, аби ми були грамотними користувачами.

Рельєф. На території Лісостепу рельєф дуже різноманітний: з височинами та пагорбами, з платоподібними рівнинами, порізаний ярами та балками. Степ більш рівнинний, але неоднорідний: з пагорбами, ярами і балками.

Рельєф значною мірою впливає на рослинність і на можливість вирощування певних культур. Складний рельєф при грамотному використанні – це справжній скарб, що довів своїм прикладом австрійський фермер Зепп Хольцер. Він створив на альпійських схилах, на висоті 1500 м над рівнем моря настільки вдале господарство, що увесь світ їздить до нього по досвід.

Можливості використання яру дуже широкі. Наприклад, для створення водойми споруджується порівняно невелика гребля, і водойма майже готова. На схилах яру ми можемо висадити рослини з різних кліматичних зон: ближче до дна яру – більш вологолюбні, а з підняттям вгору – більш посухостійкі.

На Черкащині, біля села Яблунівка Лисянського району, в 50-60-ті роки ХХ століття був невеличкий хутір в глибокому яру, а навколо яру – поля, які використовувалися місцевим колгоспом для вирощування традиційних сільськогосподарських культур. Старожили села розповідають, що коли під час жнив розпечені на полі сонцем люди спускалися в той яр, то їм здавалося, що потрапляли в інший світ: полуденна спека змінювалась на теплу приємну прохолоду, на крутих схилах яру ріс лісок, нижче поважні яблуні стояли обтяжені важкими яблуками, на самому дні яру плесо ставка вабило до себе освіжаючою купеллю. Сьогодні від хутора немає і сліду, радянська влада хуторян загнала в село, лісок вирубали, садки викорчували, ставок замулився… Не хочеться далі продовжувати. Ми з вами будемо обговорювати, як створювати красу на Землі, та подумаємо разом, як її зберегти.

Експозиція. В розплануванні посадки рослин необхідно звертати увагу на експозицію ділянки. На рівнинних ділянках простіше: визначаємо сторони горизонту і висаджуємо рослини так, щоб вищі не притіняли нижчих, з півночі – більш холодостійкі, а на півдні – більш теплолюбні.

На схилах дещо складніше. Південні і західні схили більше прогріваються сонцем, відповідно, на них і висаджують рослини з урахуванням цього чинника, а східні, і особливо північні, отримують менше світла і тепла, тому і рослини висаджують на них більш холодостійкі.

Але й тут потрібно звертати увагу на крутизну схилу та його розміщення у ландшафті. Може бути північний схил, а напроти нього значно вищий південний, такий північний схил уже буде слабше піддаватися дії північних холодних вітрів, а якщо на протилежному південному схилі висадити і виростити ліс, то він взагалі стане захищений від холоду і поле діяльності розшириться.

Ґрунтові та поверхневі води. На ґрунтові води завжди необхідно звертати увагу. Дуже добре, коли вони залягають не надто глибоко, адже вода – це життя. Але і їх, ґрунтові води, потрібно вміти використовувати. Де близько підходить волога до поверхні ґрунту, висаджують вологолюбні рослини (можна створити водойму), але в місцях близького залягання ґрунтових вод не можна саджати яблуні, вишні, сливи, бо вони будуть хворіти і всихати.

Індикаторами близького залягання ґрунтових вод є такі рослини: таволга в’язолиста, перстач гусячий, осока, очерет, мати-й-мачуха, кропива, хвощ, верби, вільха. Після заходу сонця в тих місцях значно більша роса, а над водоносним шаром густіше стелиться туман.

Якщо ж немає виходу ґрунтових вод, то можна за індикаторами їх віднайти і відкрити. Помічено, що верби, висаджені біля зниклого замуленого джерела, відкривають його, та надалі не дають замулюватись джерелу і струмкові. Також осика добре підтягує ґрунтові води до поверхні. Де росте осика — можна шукати джерело, а якщо висадити в певному місці колом групу осик, то з часом там може з’явитися джерело.

В ярах дуже часто зустрічаються джерела, але не скрізь. Є такі яри, в яких раніше були джерела, витікали струмки, невеличкі річечки і річки, а зараз майже немає ознак близької води. Де ж поділася вода? До недавнього часу колгоспи обробляли не лише родючі рівнинні площі, а й більшість схилів, навіть значної крутизни.

На Черкащині, на околицях села Кобиляки Звенигородського району, є багато ярів, якими біжать різної сили струмки і сходяться в одну річку, Макшиболото. На західній околиці села є яр з місцевою назвою «Вила». В шістдесяті роки минулого століття тим яром протікав струмок і був загачений ставок. На початку сімдесятих років, під керівництвом тодішнього голови колгоспу, були розорані всі схили і яри, де могли зачепитися гусеничні трактори. Уже через десять років ставок був замулений родючим шаром ґрунту, який дощі змивали з розораних схилів, поступово замулилися і джерела. В дев’яностих роках яр висох, лише в гирлі відчувалось трохи вологи. В тих же дев’яностих в села прийшла криза, більшість схилів без оброблення почали заростати багаторічними травами та деревами. І вже в кінці першого десятиліття нового століття деякі джерела в вершині яру відновились самостійно.

Для швидшого відновлення джерел в деяких місцях необхідне втручання людини: висаджування дерев, за допомогою індикаторів-рослин відшукування, відкопування та прочищення джерел і струмків тощо.

Якщо висадити верби на засолених ґрунтах, з часом можна виправити ґрунт в кращий бік, адже коріння верб перешкоджає солям підніматися з нижніх шарів ґрунту.

В місцях, де можна знайти вихід водоносних жил, можна без значних зусиль відновити джерела і забезпечити себе водою. Відомі й інші методи добування і збереження води. Купа каменів різної величини, щебеню, здатна «виробляти» воду з повітря, навіть у пустелі.

Добре відомо, що теплоємність каменю і повітря дуже відрізняються. Повітря швидко прогрівається під променями сонця і швидко охолоджується після його заходу, а камінь повільно нагрівається і так само повільно холоне. Зовнішні камені під сонцем нагріваються, а основна маса всередині купи має більш низьку температуру. Коли потоки гарячого повітря, які завжди несуть у собі пари води, пронизують кам’яну купу і стикаються з поверхнею холодних каменів, пар конденсується. Так утворюються краплі води. Вони стікають вниз, утворюючи струмочки. Процес конденсації пари не припиняється і вночі.

Кам’яні купи і навіть цілі пагорби пірамідної або округлої форми, складені колись людьми, можна зустріти в багатьох районах Землі: там, де колись було сухо або не було прісної води. Збереглися вони в Єгипті, Вавилоні, на Кавказі, в Середній Азії та інших районах Землі. При розкопках у Феодосії, в Криму, була виявлена ??незвичайна мережа водонапірних труб, прокладених багато століть тому. Труби брали свій початок на високих місцях, де були складені купи щебеню, води вистачало для роботи 114 фонтанів, які колись тут діяли. Як показали розрахунки, щебеневі купи виробляли в день до семисот тисяч літрів води! Її вистачало і для пиття, і для інших потреб.

Тому всім, в кого виникнуть проблеми з водою, можна скористатися досвідом наших предків. Каміння не гниє, не псується, а вода виходить чистою.

Перед початком будівництва необхідно підготувати площу, основу піраміди, щоб вода не пішла в ґрунт. Для цього поверхню вирівнюють, роблять невеликий нахил в той бік, куди потрібно направити майбутній потік води; утрамбовують і наносять водонепроникний шар, наприклад, із глини.

При будівництві піраміди слід мати на увазі, що чим вища вона буде, тим більше води зможе зібрати. Жителі посушливого піщаного району Єгипту запевняють, що піраміди заввишки 250 см здатні за добу «виробити» 150-200 літрів води, а заввишки 500 см і більше будуть давати води в 3-5 раз більше, ніж низькі піраміди. Кількість води залежить від вологості повітря та від різниці температури повітря вдень і вночі.

Площа території, орієнтація за сторонами горизонту. Бажано, щоб площа господарства була не менше одного гектару – це дозволить поєднати на ній рослини, які допомагатимуть одна одній. Якщо в центрі ділянки розмістити житловий будинок, то з південно-східного і південно-західного боків краще створити сад, з півночі – ліс, який захистить від холодних вітрів і будинок, і сад. Городину необхідно висаджувати на добре освітленому місці, захищеному від вітру, бажано неподалік від житлового будинку – адже саме город потребує найчастішої уваги господаря.

Лісові культури

Функції лісових культур. Один із основних елементів вдалого господарства — це лісова смуга, яка захищає територію від холодних вітрів, буревіїв, суховіїв. Між лісовими деревами можна посадити і плодові садові дерева (краще дички), які будуть приваблювати птахів, але основа – лісові культури як такі, що більш стійкі до несприятливих погодних умов.

Починаючи вже з 3–5-річного віку, ліс пом’якшує добові коливання температур і всередині лісового масиву, і поруч з ним. Влітку ліс оберігає ґрунт від перегрівання, пересушування, а взимку – від переохолодження. Влітку в лісі температура повітря і ґрунту завжди нижча, а вологість – вища, ніж на навколишніх полях. Взимку листова підстилка і сніг захищають ґрунт від глибокого промерзання, під шатром дерев не може розгулятися вітер, тому у лісі тепліше, ніж на відкритому місці.

Лісосмуга затримує сніг, накопичує вологу. Листя розлітається навколишніми ділянками та підвищує родючість ґрунту. В кронах дерев селяться птахи, які регулюють кількість комах і не допускають їх шкідливого впливу на трав’яні і деревні рослини.

Корені дерев захищають схили від розмивання та підтягують ґрунтові води ближче до поверхні. Талі і дощові води, забруднені мінеральними добривами і пестицидами, пройшовши через лісосмугу, зменшують кислотність, жорсткість, вміст аміаку, кількість шкідливих бактерій, підвищують прозорість, покращують колір і запах. Тобто, ліс і лісосмуги – це природні фільтри води. Ліс постачає паливо і будівельний матеріал для житлових і господарських будівель.

В лісах води в ґрунті завжди на 150-300 відсотків більше, ніж поруч, в розораних і оброблених ґрунтах. Варто вирубати ліс, і джерела з озерами зникають, і відразу ж починається висихання і знищення ґрунту ерозією. І навпаки, після відновлення лісових масивів з’являються джерела, струмки і річки.

Листова підстилка є місцем розвитку хижих комах, які допомагають господарю впоратися з комахами-шкідниками. Мікроорганізми лісової підстилки підвищують родючість ґрунтів.

Ліс створюють на десятки і сотні років, процес його вирощування трудомісткий і тривалий, тому й підхід має бути найсерйозніший. У господарстві площею близько 1 га, яке задовольняє потреби одної родини, лісу краще відвести близько половини всієї ділянки.

Вибір культур. Ліс складається із деревних, чагарникових, трав’яних рослин, а також тварин, грибів, мікроорганізмів. Всі вони впливають одне на одного та на навколишнє середовище.

Природа не допускає монокультур. Якщо посадити чисту діброву, птахи не будуть в ній селитися, бо немає плодових дерев. Як наслідок, в чистих дібровах (які зараз створюють лісові господарства) часто виникають спалахи заселення непарного шовкопряда, який повністю об’їдає листя, і дуби масово всихають. Чисті соснові бори, що займаються від іскри, вигорають тисячами гектарів.

У мішаних лісах таких випадків не буває. Ліс, створений Природою і не змінений людиною – це живий організм, який спроможний боротися сам із хворобами, не допустить масового розвитку листогризучих організмів; пожежа, яка може виникнути від влучення блискавки в одне дерево, не поширюється далі. Такий ліс може жити тисячі років і протистояти більшості катаклізмів природи. Таким ми його і повинні створити.

Взаємний вплив дерев різних порід. В підборі і посадці дерев необхідно враховувати вплив одних дерев на інші. Було б добре зайти в праліс і побачити, як дерева співіснують між собою, але, на жаль, такої можливості в більшості з нас немає. Тож будемо використовувати ті знання, якими на сьогоднішній день володіють спеціалісти лісового господарства.

Дуб звичайний (Quercus robur L.) і сосна сибірська кедрова (P?nus sib?rica (Rupr.) Mayr), яку часто називають кедром сибірським – дерева з високою життєвою силою, їх в першу чергу варто саджати в живих огорожах. Дуб глибоко вростає в ґрунт, витримує натиск вітрів, майже не пошкоджується буреломами, стовбури міцні, як богатирі. Але взимку дуб листя скидає, і холодний вітер легко проникає на ділянку. Тому бажано між дубами посадити хвойні дерева, які захищатимуть від вітру протягом всього року. Більшість хвойних дерев ламаються вітрами, а деякі (кедри, ялини) мають поверхневу кореневу систему і тому вітровальні. Коли ж посадити хвойні між дубами, то в майбутньому гілки їхні переплетуться, і вони доповнять один одного, а лісові богатирі зможуть протистояти натискам вітрів і підтримати своїх сусідів.

Дуб звичайний добре росте із липою дрібнолистою, кленами гостролистим, польовим, татарським, ліщиною, в’язом шорстким, грабом. Ці породи тіньовитривалі, притіняють дуба з боків, сприяють росту дуба в висоту. Як кажуть лісники, «дуб любить рости в шубі, але без шапки». Крім того, опале листя із названих порід легко розкладається, збагачує і покращує склад ґрунту.

Добрий вплив на дуба звичайного і сосну звичайну має черешня, яка підвищує продуктивність деревостану. Своїм швидким ростом черешня ніби примушує швидше рости і своїх сусідів. От тільки вводити її в лісові культури бажано на 5-6 рік. Дуб звичайний до 5 років росте повільно, а надалі темп росту збільшується. Якщо висадити черешню одночасно із дубом, то вона за 5-6 років значно випередить його, і вплив її буде негативним.

Не досить добре почуває себе дуб поряд із ясенем звичайним. Ясен випереджає його в рості, притіняє вершину та викликає всихання дуба. Але присутність ясена в діброві має такий же вплив, як і черешні.

Сосна звичайна росте добре поруч з більшістю листяних порід. Не бажане близьке сусідство сосни та інших хвойних з березою – берізка своїм гіллям обшморгує хвоїнки. Але береза бажана в насадженні із хвойними, тому що її листя покращує ґрунт, а хвоя, навпаки, розкладається погано, підвищує кислотність ґрунту.

Пригнічує сосна білу акацію, тому близьке сусідство зашкодить останній. Крім того, біла акація являється носієм деяких хвороб сосни звичайної.

Біла акація (наукова назва — робінія псевдоакація, Robinia pseudoacacia L.) і гледичія (Gleditsia triacanthos L.) близькі за біологічними особливостями, уживаються добре і допомагають одна одній, але насадження цих двох порід зберігає ознаки чистого насадження. Для покращення росту їх і підвищення стійкості акацієво-гледичієвого лісу бажане введення таких порід, як ясен зелений, в’яз шорсткий, жовта акація (наукова назва — карагана дерев’яниста, Caragana arborescens Lam.), жимолость татарська, смородина золотиста. А от в’яз приземкуватий пригнічує білу акацію.

Черемха в ялинових насадженнях не бажана, тому що вона є проміжним господарем іржастих грибів, які пошкоджують шишки ялини. Осика може стати причиною появи на сосні захворювання, яке називається сосновим вертуном.

Отже, є дерева, які сприятливо впливають на інших, а є такі, ближнє сусідство яких не бажане, але це не означає, що дуба звичайного не можна саджати в одному насадженні із ясеном, або хвойні із березою. Не бажане лише близьке сусідство. При правильно спланованій схемі змішування деревних порід в одному лісонасадженні можливе.

Щільність посадок та їх орієнтація за сторонами світу. Лісові культури можна створювати різними способами: рядовим, хаотично, куртинами тощо. У лісівників є таке поняття, як “повнота лісу” – ступінь щільності стояння дерев. Нормативна повнота лісу 0,7-0,8, тобто крони зімкнені на 70-80 %, а просвіти між ними складають 20-30 %.

В лісі із повнотою нижче 0,7 з часом з’являється злакова рослинність, яка може викликати задерніння, ущільнення ґрунту, деякі лісові дерева погано переносять такий мікроклімат, починається всихання деревостану. В загущеному насадженні між деревами загостриться боротьба за світло, і дерева будуть рости витягнутими, а стовбури при цьому менш міцні, деякі, як правило, відстають в рості і всихають. Загущені деревостани гірше протистоять буреломам.

Яка ж має бути щільність посадки дерев у лісовому насадженні? Для різних порід – різною. Хвойні дерева дещо густіше, листяні – рідше. Якщо висаджувати рядами, то в рядах бажана відстань між деревами від одного до півтора метрів, а між рядами – два-три метри. Якщо міжряддя три і більше метри, то в них бажано висадити чагарникові породи. До трьох метрів – чагарники висаджують в ряди між деревами.

Напрямок рядів обирають залежно від рельєфу. На схилах ряди створюють впоперек схилу (для кращого затримання дощових і талих вод). На рівнинних ділянках, з півночі на південь, в рядах висаджують дерева із схожими біологічними характеристиками. Відповідно, в перші роки, поки всі дерева наберуть силу, буде менший вплив одних рядів на інші.

Приклади комбінацій лісових культур. Склад лісових культур залежить від кліматичної зони, ґрунтів та рельєфу. В Лісостепу ліси мають найрізноманітніший склад, тут уживаються і прекрасно ростуть дуже багато різних дерев і кущів. Тому, лишається лише розпланувати схеми посадки, породний склад, і сміливо братися до діла.

Найпоширеніші в лісостепу діброви. За корисними властивостями дуб звичайний переважає більшість деревних порід, та й за довговічністю він займає одне з перших місць серед дерев світу. Чисті лісонасадження не бажані, дуб звичайний краще росте разом з іншими деревними породами.

Дуб звичайний в перший рік активно розвиває кореневу систему: стрижневий корінь вростає в глибину ґрунту на метр і більше, а наземний однорічний пагін сягає близько 20 см. Тому посадку дуба бажано створювати із жолудів, щоб не ушкоджувати корінь пересадкою.

Дуб росте повільно до п’ятирічного віку, надалі темпи росту збільшуються. Тому в перший рік бажано висадити лише дуба звичайного. До повільнорослих культур належать кедр сибірський, кедр європейський, кедр корейський, ялина звичайна, ялиця біла, ялина колюча, тис ягідний, ялівець звичайний, бук лісовий, липа дрібнолиста, глід, кизил та інші. Насадження добре доповнять чагарники: ліщина звичайна, бузина чорна, жовта акація, смородина золотиста, смородина чорна, бруслина бородавчаста, клен татарський, бирючина звичайна, жостір проносний, крушина ламка, жимолость татарська, калина звичайна та інші.

Починаючи з третього або четвертого року створення лісових культур, коли видно, що насаджені культури набирають темпи в розвитку і рості, можна підсаджувати більш швидкорослі деревні породи: сосну звичайну, модрину європейську, псевдотсугу, дуб червоний, ясен звичайний, клен гостролистий, клен явір, клен польовий, граб звичайний, черешню, яблуню лісову, грушу звичайну, березу бородавчасту, берест, в’яз звичайний, осику, вербу козячу, горобину звичайну, білу акцію, гледичію та багато інших.

Необхідно пам’ятати, що продуктивність дерева залежить від умов його зростання. Так, на багатих ґрунтах з помірним зволоженням, на рівнинних ділянках або в нижній частині схилу, краще ростуть ялина звичайна, ялиця біла, тис ягідний, бук лісовий, ліщина звичайна, бузина чорна, смородина чорна, бруслина бородавчаста, бирючина звичайна, жостір проносний, крушина ламка, жимолость татарська, калина звичайна, модрина європейська, псевдотсуга, клен гостролистий, липа дрібнолиста, граб звичайний, черешня, верба козяча, осика. На бідніших ґрунтах та сухуватих схилах стійкіше себе почувають ялина колюча, ялівець звичайний, глід, кизил, жовта акація, смородина золотиста, клен татарський, клен явір, клен польовий, дуб червоний, сосна звичайна, ясен звичайний, яблуня лісова, груша звичайна, береза бородавчаста, берест, в’яз звичайний, горобина звичайна, біла акація, гледичія.

Дуб звичайний, кедри, ясен звичайний, осика добре ростуть і в сприятливих умовах, і в суворих.

Дуб звичайний разом із повільнорослими культурами краще висадити в одних рядах через 1-1,5 м. Відстань між цими рядами можна зробити 8-9 м, і між ними посадити ще три ряди деревних порід. Непогана може бути композиція в середньому ряду із швидкорослих дерев, в другому і четвертому ряду більш тіньовитривалі породи, які будуть виконувати функцію підгону для дуба звичайного і швидкорослих порід. З часом вони займуть другий ярус. Для підгону підійдуть: тис ягідний, ялівець звичайний, глід, кизил, клен гостролистий, клен польовий, липа дрібнолиста, граб звичайний, яблуня лісова, берест, верба козяча, горобина звичайна. Чагарники висаджують довільно як між повільнорослими деревами, так і між швидкорослими.

Для планування лісонасадження необхідно вміти робити розрахунок потрібної кількості саджанців. Наприклад, при схемі посадки 2х1,5 (2м в міжрядді, і 1,5м в рядах між рослинами) площа живлення одного саджанця 2х1,5=3м2, далі 10 000 м2 : 3 = 3333 саджанців на 1 га. Потім плануємо схему змішування різних порід, вираховуємо відсоток до кожного виду саджанців і, зробивши прості математичні дії, будемо знати потрібну кількість посадкового матеріалу на заплановану площу.

Приклад схеми змішування різних деревних порід майбутнього лісонасадження:

1 ряд – К Клг К Лпд К Грз К Ялцз К Ябл К Клг

2 ряд – Сз К Ясз К Мє К Акб К Чш К Дчрв К Сз

3 ряд – К Клг К Лпд К Грз К Ялцз К Ябл К Клг

4 ряд – Дз Ялз Дз К Ксб К Ялб Дз К Ккр К Ялз

5 ряд – К Клг К Лпд К Грз К Ялцз К Ябл К Клг

6 ряд – Сз К Ясз К Мє К Акб К Чш К Дчрв К Сз

7 ряд – К Клг К Лпд К Грз К Ялцз К Ябл К Клг

8 ряд – Дз Ялз Дз К Ксб К Ялб Дз К Ккр К Ялз

і т.д., де К – кущ, Клг – клен гостролистий, Лпд – липа дрібнолиста, Грз – граб звичайний, Ялцз – ялівець звичайний, Ябл – яблуня лісова, Сз – сосна звичайна, Ясз – ясен звичайний, Мє – модрина європейська, Акб – акація біла, Чш – черешня, Дчрв – дуб червоний, Дз – дуб звичайний, Ялз – ялина звичайна, Ксб – кедр сибірський, Ялб – ялиця біла, Ккр – кедр корейський; в рядах відстань між саджанцями 1-1,5 м, між рядами – 2-2,5 м.

Кліматичні умови Степу відрізняються від лісостепових, тому породний склад дерев і чагарників також інший.

Дуб звичайний може рости і в Степу. Супутні породи дуба, які ростуть повільно — ялина колюча, тис ягідний, ялівець звичайний, липа дрібнолиста, глід, кизил; швидко ростуть сосна звичайна, ясен зелений, клен польовий, граб звичайний, черешня, яблуня лісова, груша звичайна, в’яз, акація біла, гледичія та інші; серед чагарників – ліщина звичайна, жовта акація, смородина золотиста, клен татарський, бирючина звичайна, жимолость татарська.

В Степу для швидшого змикання крон дерев і притінення ґрунту в рядах дерева саджають не рідше, ніж через метр, а між рядами роблять відстань до двох метрів.

На засолених ґрунтах Степу можуть рости: біла акація, гледичія колюча, берест, ясен зелений, клен польовий, осика, тополя пірамідальна, тополя канадська, груша звичайна, вишня звичайна, клен татарський, бирючина звичайна, вишня степова, алича, терен, обліпиха, смородина золотиста, жимолость татарська. Дуб звичайний також росте на солоних ґрунтах, але великих розмірів не досягає, частіше росте у вигляді чагарнику або як підліскова порода.

Приклад схеми змішування деревних порід лісонасадження в Степу на засолених ґрунтах:

1 ряд – К Ясзл К Клп К Вшз К Ясзл К Гршз К

2 ряд – Акб К Ос К Глд К Акб К Ос К Глд К Акб

3 ряд – К Ясзл К Клп К Вшз К Ясзл К Гршз К

4 ряд – Акб К Ос К Глд К Акб К Ос К Глд К Акб

5 ряд – К Ясзл К Клп К Вшз К Ясзл К Гршз К

6 ряд – Акб К Ос К Глд К Акб К Ос К Глд К Акб

і т.д., де К – кущ, Ясзл – ясен зелений, Клп – клен польовий, Вшз – вишня звичайна, Гршз – груша звичайна, Акб – акація біла, Ос – осика, Глд – гледичія колюча.

Ліс із названих вище порід з роками покращуватиме якість ґрунту і зменшуватиме засолення як під пологом дерев, так і на прилеглих ділянках. Згодом тут можна буде висаджувати і висівати значно ширший асортимент рослин, а склад лісового насадження можна буде змінювати. Та не зупиняйтеся на запропонованих породах, придивіться до навколишнього рослинного світу — різноманіття дерев можна збільшити!

Коли на пагорбах зі змитими ґрунтами висаджують чисті культури білої акації (тому що інші породи дерев приживаються значно гірше), то рослинність під пологом акації дуже бідна. Збіднений трав’яний покрив і в чистих соснових борах. Але насадження білої акації в суміші з гледичією, ясенем зеленим, берестом, липою дрібнолистою, грушею звичайною, яблунею лісовою, чагарниками — бузиною чорною, бруслиною тощо і ростуть добре, і трав’яний покрив мають значно багатший. Біла акація має багато заслуг: швидкоросла, покращує склад ґрунту за рахунок засвоєння атмосферного азоту, коріння глибоко проникає і стримує схили від розмиву, одна з кращих медоносів, дає лікарську сировину, її деревина дуже міцна.

Злакова рослинність добре висушує ґрунт, а в самому ґрунті розвивається багато черв’ячків і личинок, які покращують склад ґрунту. Але і в лісостеповій, і степовій зоні в верхніх шарах ґрунту розвиваються личинки травневого хруща, які, риючи ходи під землею, поїдають на своєму шляху корінці рослин. На різноманітність трав’яних рослин хрущ суттєво не впливає. Але якщо висадити в такий ґрунт саджанці дерев, то багато з них раптом починають в’янути і всихати.

Раніше в лісорозсадниках проводили боротьбу із травневим хрущем дуже простим хімічним способом, внісши в ґрунт дуст. Але з часом усвідомили, що це дуже шкідливий препарат, який протягом тривалого часу не розкладається, забруднює ґрунт, воду, а з часом повертається до людини в коренеплодах та інших частинах рослин. Тому його використання заборонили. Зараз основна боротьба також хімічна, хоча і менш токсичними препаратами. Проте менше зло все одно залишається злом.

Останнім часом вчені виявили, що хрущі дуже не люблять ґрунти, які багаті азотом. Тому варто висіяти на ділянці багаторічні бобові трави, що засвоюють азот з повітря і накопичують його на своїх коренях – і можна легко позбутися цього надокучливого підземного мешканця. Окрім бобових, добре захищають молоді деревця від личинок травневого хруща коноплі[†].

Отже, перед висадкою лісових культур спочатку бажано обробити ґрунт – або суцільно, або смугами завширшки близько одного метра. На обробленому ґрунті висівають одну з багаторічних бобових культур: люцерну, еспарцет, козлятник, конюшину. Після появи паростків висіяної трави, вузеньку смужку (сантиметрів 20-30) або площадки для кожного саджанця знову переробляють і висівають насіння дерев або висаджують саджанці. Користь від цього для лісових культур подвійна: молоденькі деревця будуть захищені від личинок травневого хруща, а азот сприятиме доброму росту.

Надалі лісові культури майже не потребуватимуть ручного догляду. Ліс поступово буде підростати і нести радість своїм господарям.

 

 

 

Плодово-ягідні культури

Яким саме культурам надати перевагу, і що висаджувати в першу чергу? Асортимент рослин повинен бути як найрізноманітніший. Починати треба з тих, які доступні для придбання і посадки найближчим часом.

Між лісом і садом не повинно бути чіткого розмежування – дуже добре, коли ліс поступово переходить в сад. В саду бажана присутність лісових дерев, які сприятливо впливають на плодові — захищають їх від холодних вітрів, від розповсюдження захворювань, допомагають справлятися із шкідниками саду.

Взаємний вплив дерев різних порід. Кісточкові (вишні, черешні, сливи тощо) краще ростуть в сусідстві між собою, окрім абрикоса і персиків. Яблуні і груші саджають осторонь від кісточкових, можна посадити аличу як перехід від кісточкових до плодових. Алича любить сусідство з яблунями.

Горіхи не люблять ніякого сусідства, більше того, вони виділяють юглон і пригнічують всі рослини навколо себе.

В плодовому саду бажано висаджувати хвойні: сосну звичайну і ялицю бальзамічну, які виділяють фітонциди та відлякують шкідливих комах. Клени, тополя чорна та черемха також виділяють фітонциди, захищають від плодожерки та інших шкідливих комах. Бажані в плодовому саду дуб звичайний, горобина звичайна, серед чагарників — смородина чорна, аґрус, бузина чорна, айва японська, айва довгаста, шипшина, бирючина, таволга. При цвітінні бузина, шипшина, бирючина, таволга оздоровлюють весь сад.

Добре впливають одне на одного глід із виноградом.

Висіяна між виноградом кукурудза дуже позитивно діє на виноград за рахунок летких або розчинних у воді виділень надземної частини. Коріння ячменю виділяють токсичні для винограду речовини.

Для приваблювання запилювачів, відлякування шкідників плодових дерев, утворення живої мульчі ґрунту, покращення естетичного вигляду в саду бажано висіяти медоносні і лікарські трави: фацелію, коріандр, медунку, гісоп, лофант, гірчицю, кульбабу, чорнобривці, м’яту, пижмо, шавлію, настурцію, розмарин, першоцвіт, буркун, конюшину, люцерну та інші. Бобові трави (буркун, конюшина, люцерна) до того ж збагатять ґрунт азотом, не дадуть розростатися бур’янам.

Щільність посадок та їх орієнтація за сторонами світу. В саду дерева необхідно саджати значно рідше, ніж в лісі, створювати умови для можливості формування розлогих крон дерев, з яких в майбутньому легко зібрати плоди.

Відстань між деревами потрібно розраховувати згідно їхніх біологічних особливостей.

Між вишнями, черешнями, сливами, абрикосами, персиками, аличею відстань має бути 3-4 м. Між яблунями і грушами – 5-6 м. Між горіхами – 10-12 м. Між фундуками і ліщиною, в залежності від сорту – від 2 до 6 м. Такі ж відстані необхідно зберігати і при посадці між плодовими деревами лісових дерев.

Кісточкові більш теплолюбні і меншої висоти, ніж інші плодові, тому їх краще висадити у південно-східній частині саду. В південно-західній частині краще розмістити плодові. А горіхові – на півночі і північному заході. При такому розміщенні виключається негативний вплив одних видів дерев на інші, а сприятливі умови покращуються: кісточкові будуть знаходитися в найтеплішому місці ділянки, горіхові не будуть притіняти ні кісточкових, ні плодових.

Приклади комбінацій плодово-ягідних культур. Склад плодово-ягідних культур буде відрізнятися залежно від кліматичних умов та ґрунтів. Якщо в садах Лісостепу будуть як теплолюбні, так і холодостійкі культури, то в Степу – переважно теплолюбні і посухостійкі.

Вирощувати плодово-ягідні культури краще із насіння, яке отримане із місцевих плодів. Рослини із південніших або північніших районів також краще вирощувати із насіння.

Рослини, вирощені із насіння, краще звикають до нових умов, більш довговічні, стійкіші, їхні плоди багатші на вітаміни та інші елементи, довше зберігаються. Проте вони не завжди повторюють сортові властивості материнської культури.

Плодово-ягідні дерева, що вирощені з насінини, дають плоди значно пізніше від щеплених або вирощених вегетативно, тому заради швидшого отримання плодів одночасно із посадкою насінних дерев між ними саджають вегетативні, які менш довговічні і після початку плодоношення насінних можуть поступово видалятися.

Саме серед саду бажано розмістити житловий будинок, а вже від нього розпланувати посадку плодово-ягідних культур.

Південний бік будинку повинен бути відкритим для сонячних променів, тому з півдня можна посадити низькі дерева, чагарники та квіти. Це можуть бути кизил, абрикоси, персики, мигдаль, туї, ялівці, сосна гірська, ялина канадська форми «Коніка», ялина звичайна гніздовидна, японська айва, магонія падуболиста, самшит вічнозелений, ялівець козацький, півонія деревовидна тощо.

На сході і південному сході краще розмістити кісточкові: вишні, черешні, сливи, аличу; з кущів – вишню повстяну, вишню кущову, барбарис, жимолость їстівну. В міжряддях кісточкових добре почуваються суниці.

На західному і південно-західному боці ділянки добре розмістити плодовий сад, влітку він врятує від спекотного полудневого сонця. Яблуні, груші, глід разом із лісовими деревами, особливо хвойними, будуть давати здорові і красиві плоди, між деревами можна висадити кущі айви довгастої, бузини чорної, малини, смородини чорної, смородини червоної, аґрусу, ліщини, фундуку, поряд із глодом — виноград.

На північному або північно-західному боці від будинку краще посадити горіховий сад, який поступово перейде в ліс. В міжрядді молодих горіхів можна посадити фундук, який до розростання крон і вступу в повноцінне плодоношення горіха грецького не один рік порадує своїх господарів цілющими горішками.

З досліджень вчених випливає, що при поїданні гусеницями листя, рослини починають одночасно подавати електричні сигнали, що сприймаються птахами, які харчуються цими гусеницями. Якщо в саду будуть рости хвойні дерева, то на них краще будуть селитися птахи, і чим ближче птахи будуть до плодових дерев, тим продуктивніше вони допомагатимуть їм боротися зі шкідниками.

Висаджувати дерева і кущі можна як восени, так і навесні. Теплолюбні, для легшого звикання до холоднішого клімату, краще висадити навесні.

В перші три-чотири роки після посадки рослини потребують ретельного догляду, особливо під час посухи. Якщо рослину при найменшій нестачі води в ґрунті поливати, вона розвиває лише поверхневу кореневу систему. Як показала практика, дерева, які поливали рідше, мають більш розвинені корені, шукають вологу, стійкіше витримують спеки і посухи. Але допомагати в перші роки потрібно обов’язково.

Під час посадки полив дерев і кущів теж обов’язковий. Надалі необхідно спостерігати за погодою і станом ґрунту. Ґрунтові води за допомогою мікротріщин у ґрунті піднімаються вгору до рослин. Для того, щоб використати цю вологу раціонально, необхідно навколо кожного деревця підтримувати ґрунт в пухкому стані на глибину до 3-4 см, бур’яни виполювати. Мульчування навколо стовбурців ще краще збереже вологу.

З часом крони дерев розростуться, під опалим листям оселяться різні організми, які будуть постійно спушувати ґрунт і тим самим зберігати вологу.

Вирощування зернових, овочевих культур та багаторічних трав

Для вирощування зернових та овочевих культур на території господарства потрібно виділити місце під город. Воно має бути недалеко від житлового будинку, на рівнинній площі, може бути за кісточковими деревами, тому що вони найнижчі з дерев, а на північному боці — ліс. Ґрунти також повинні бути найкращими, адже урожай очікується найближчим часом.

Якщо ж ґрунт неродючий, деградований – невелика біда. Є багато способів відновити його родючість. Грунт – це сукупність величезної кількості живих істот, і здоров’я ґрунту визначається станом його мешканців. Продукти харчування, вирощені на здоровому ґрунті, усувають у людини дефекти обміну речовин, покращують травлення, нормалізують діяльність кишечнику, допомагають ослабленим і відсталим в розвитку дітям. Трави, удобрені органікою, містять більше білку, а трави, вирощені за допомогою мінеральних добрив, навпаки, — продукти розпаду білку. Для підняття родючості ґрунту можна внести органічні добрива, тобто перегній, але його потрібно мати або закупити, витратити гроші на перевезення, розкидання тощо.

Отже, як саме покращити грунт та врятувати культурні рослини від бур’янів?

Якщо ділянка заросла пирієм, в першу чергу потрібно його позбутися. Пирій негативно впливає на всі зернові і овочеві культури: витягує поживні речовини та висушує ґрунт.

Зараз агрономи для знищення пирію та інших багаторічних кореневищних бур’янів призначають внесення гербіцидів з наступним обробітком ґрунту. Для підвищення родючості ґрунту вносять міндобрива. Гербіциди забруднюють ґрунт та воду, витравлюють живі організми – ті самі, які покращують родючість природним шляхом. Міндобрива ущільнюють ґрунти, підвищують їх кислотність, накопичують солі, тому цей спосіб не вартий обговорення.

При наявності пирію проводять звичайне дискування або культивацію фрезою на глибині до 5 см. Як відомо, корені пирію залягають на глибині до 15 см. Дискування і фрезерування не знищить пирію, а навпаки ще й подрібнить його і розмножить, тому роблять неодноразову культивацію, а з інтервалом півтора-два тижні до кінця літа. Часті обробітки значно послаблять ріст пирію, а на осінь енергія росту його також слабшає. Далі, в кінці серпня або на початку вересня висівають жито, яке ще більше пригнічує ріст пирію та інших бур’янів. Навесні жито в стадії трубки скошують і культивують дисками або фрезою на глибині до 5 см, як сидерат.

На той час ґрунт уже матиме значно кращу структуру і пухкість. Приблизно через тиждень після культивації, наприкінці травня, висівають буркун лікарський або білий. Сіють як чистий посів, так і в суміші з іншими культурами, для нашого випадку добре підійдуть гречка або фацелія. З гречкою норма висіву буркуну близько 12 кг/га, гречки – 60-70 кг/га. З фацелією роблять зернову суміш: насіння буркуну 10-12 кг змішують із 6-7 кг фацелії; висівають 20 кг/га такої зерносуміші.

Корені гречки сягають довжини 80-150 см, вона відрізняється швидким ростом, добре засвоює органічні фосфати і збагачує ґрунт фосфором і калієм. Особливо рекомендується для посадки на бідних, важких, кислих ґрунтах, тому що її глибока розгалужена коренева система значно покращує ґрунтову структуру. Гречка – добрий медонос, а в кінці вегетаційного періоду нагородить господарів зерном, яке можна переробити на крупу.

У фацелії корінь стрижневий, добре розвинутий, охоплює глибину ґрунту до 20 см. Фацелія поліпшує структуру ґрунту, збільшує його проникність для повітря; пригнічує розвиток нематод, робить грунт несприятливим для проживання шкідливих комах, ліквідує дротяників та інших паразитів, запобігає появі вірусних захворювань у овочів, картоплі тощо. Фацелія добре витісняє бур’яни, знижує кислотність ґрунту. Фацелія – одна з найкращих медоносних культур.

Наприкінці літа гречку або фацелію скошують разом із буркуном, до зими буркун відростає і йде в зиму. Наступного року він знову швидко відростає, стебла заввишки до 2 м, під ним пирій та інші бур’яни не витримують конкуренції. На початку цвітіння при потребі його можна заробити в ґрунт, як дуже добрий сидерат. Буркун — добрий медонос. Наприкінці цвітіння його можна скосити на сінаж коровам, а якщо скосити в серпні і просушити, то можна вимолотити насіння, а солому залишити як мульчу. Восени або навесні неглибока культивація дисками чи фрезою – і ґрунт готовий для посіву зернових або овочевих культур.

Що ж зробить за два роки буркун?

На другий рік буркун нагромаджує в ґрунті 350-400 кг діючої речовини азоту на 1 га. Для порівняння: 1 ц аміачної селітри містить 34 кг діючої речовини азоту. Буркун – рекордсмен із засвоювання азоту із атмосфери. Окрім азоту, він дає в ґрунт фосфор, калій та інші мінеральні речовини. Дворічне вирощування буркуну рівнозначне внесенню 30-40 тон органічних добрив на 1 га. В його коренях міститься кумарин, який розкладається на дікумарин, що убиває хвороботворні початки в ґрунті: картопляні нематоди, дротянку, різні грибні захворювання, паршу. Тобто, являється добрим фітосанітаром.

Корінь буркуну виділяє вуглекислоту, яка розчиняє в материнській породі важкодоступні елементи (фосфор, калій, магній, селен) і підтягує їх у верхні шари ґрунту.

Коренева система буркуна – стрижнева, глибоко (до 2-3 м) проникає в ґрунт, розрушає щільну плужну подушку, розпушує ґрунт, підтягує вологу в поверхневі ґрунтові шари. Після буркуну 85% вологи, нагромадженої за осінньо-зимньо-весняний період, залишається в ґрунті в кореневих ходах. Тобто, відбувається нагромадження вологи.

Висівати буркун можна на більшості ґрунтів (за винятком голих пісків і кислих ґрунтів), він може рости на кам’янистому і суглинистому ґрунті, засвоєння азоту бульбочковими бактеріями відбувається на нейтральних ґрунтах при РН–6-7.

Тому, якщо ґрунт на ділянці кислий, потрібно привести його до норми. Для цього можна висіяти сидеральні культури, наприклад, ту ж фацелію. Висівають її густіше, ніж зазвичай, вона швидко відростає, перед цвітінням скошують, культивують дисками або фрезою і через тиждень висівають повторно. Так протягом літа декілька разів. Кислотність повинна змінитися до нейтральної.

Застосування чорного пару виводить всі види бур’яну за один сезон, вся органіка розкладається, цим піднімається родючість ґрунту, нагромаджується волога, оголена земля прогрівається сонцем і знищуються деякі хвороботворні початки в ґрунті. Але, як показали останні дослідження вчених, чорний пар призводить до деградації ґрунту і зниження його родючості, гумус мінералізується, розкладається на прості з’єднання, вимивається і вивітрюється безповоротно. Тому застосування чорного пару протягом одного сезону на початку освоєння земельної ділянки можливе, але не бажане.

Підбір культур для спільного вирощування. Поєднання рослин у змішаних посадках і чергування культур, які мають не одинакові вимоги до живлення, дозволяють уникнути однобокого виснаження ґрунту по відношенню до якогось одного елементу живлення.

Змішані посадки використовують сприятливий взаємний вплив різних видів рослин, що покращує смак і харчову цінність їхніх плодів. В змішаних посадках одна культура – основна, друга – супроводжує, тобто створює для основної сприятливе середовище, захищає грунт від бур’янів і висихання.

В природі немає ділянок, зайнятих одним видом рослин. Рослини завжди створюють угруповання, видовий склад яких залежить від ґрунтових і кліматичних умов. Якщо на своїй ділянці таке угруповання створити правильно, то воно підтримує себе самостійно, майже так само, як в природі.

Леткі виділення ароматичних трав захищають овочі-сусіди від хвороб, а в деяких випадках суттєво впливають на смак. Наприклад, базилік духмяний покращує смак томатів, а кріп – капусти (табл. 1).

Відома всім кульбаба виділяє газ етилен, який прискорює дозрівання плодів. Тому її сусідство сприятливе для яблунь і багатьох овочевих культур. Більшість ароматних трав — лаванда, огірочник лікарський, шавлія, гісоп, петрушка, чабер, чебрець, майоран, ромашка, кервель – добре діють майже на всі овочі. Є певні застереження щодо кропу: не всі рослини добре сприймають його сусідство.

Глуха кропива, валеріана чи деревій, що ростуть по краях грядок, захищають овочі від хвороб та шкідників.

Відомо, що бобові здатні фіксувати азот повітря за допомогою бульбочкових бактерій, які живуть на коренях. Хоча більшість азотних сполук стає доступною іншим рослинам лише після відмирання коренів, деяка їх частина разом із кореневими виділеннями проникає в ґрунт за життя рослин і доступна кореням сусідів. Для спільних посадок використовують кущову квасолю, боби та інші (при зборі останніх бажано рослини скошувати, а не виривати, щоб коріння з азотними сполуками залишилося у ґрунті).

Помічено, що всі овочі родини зонтичних (селерових) – морква, пастернак, петрушка, селера – добре поєднуються з родиною цибулевих: цибулею, часником, цибулями пореєм та шалотом. Біла і чорна редька добре впливають на інші овочі.

Спостереження німецьких городників показали, що редиска добре росте між рядами кущової квасолі – вона стає дуже великою, смачною і не червивою. В змішаних посівах редиска не пошкоджується капустяною мухою, яка в чистих посівах наносить велику шкоду. Висівають редиску на два тижні раніше, щоб квасоля не встигла сильно вирости і її заглушити .

Таблиця 1. Рослини, які сприятливо впливають на інші культури при спільних посадках

Рослини

Культури

Рослини

Культури

Базилік Перець, томати Огіркова трава Боби, суниці, томати, огірки, капуста
Гірчиця Боби, виноград, фруктові дерева Петрушка Горох, томати, цибуля порей, рози, суниці
Гісоп Капуста, виноград Полин естрагон Більшість овочів
Деревій Боби, більшість ароматних трав Розмарин Боби
Кервель Редиска Ромашка Огірки, цибуля, більшість трав
Кріп Капуста, цибуля, салат, огірки Хрін Картопля
Кропива Томати, м’ята Цибуля Буряк, капуста, салат, суниці
Кульбаба Фруктові дерева Цибуля різанець (скорода, шніт) Морква, виноград, томати, рози
Лаванда Боби Чабер Баклажани, картопля, томати, квасоля кущова
Материнка Боби Часник Рози, томати, огірки, суниці, буряк, морква
М’ята Капуста, томати Чорнобривці Картопля, рози, томати
Настурція Редиска Шавлія Капуста, морква, суниці, томати

Доброю компанією для багатьох культур є шпинат. В його кореневих виділеннях містяться сапоніни – речовини, які сприяють поглинанню поживних речовин із ґрунту. Сапоніни позитивно впливають на ріст всіх змішаних культур. Біля шпинату добре почуваються буряки, картопля, томати, квасоля. Крім того, великі листки шпинату покривають поверхню ґрунту, зберігають її вологість і пухкість, захищають від ущільнення і утворення кірки.

Для покращення врожаю помідорів та огірків їх висаджують у лунки на ділянку, засіяну фацелією. Остання виділяє фітонциди, знезаражує всю ділянку, зберігає вологу, приваблює запилювачів і відволікає паразитів. Овочі не хворіють, швидше ростуть, немає пустоцвіту. Сіють фацелію навколо грядок, кущів, дерев для дезінфекції ділянки та запилення.

Для збільшення врожаю картоплі, після підгортання, можна посіяти фацелію смужками між рядами. Вона допомагає верхньому шару ґрунту не ущільнюватися, зберігає вологу, забезпечує додатковий доступ кисню до бульб. Сприяє зростанню та якісному дозріванню бульб.

В змішаних посадках застосовують рослини, які відлякують або дезорієнтують комах-шкідників (табл. 2). Багато комах відшукують рослини для харчування за запахом. Якщо посадити біля капусти рослини, які сильно пахнуть, наприклад, чебрець або шавлію, або обприскати її екстрактом цих трав, вони заглушать запах капусти і зроблять її менш привабливою для шкідників — земляних блішок і капустяної совки. Рекомендується базилік саджати біля бобів – для захисту від бобової зернівки, часник — біля троянд – для захисту від попелиць, петрушку – біля спаржі.

Настурція відлякує білокрилку, тлю, колорадського жука, гусениць капустянки. Полин гіркий відлякує мурах, капустяну і морквяну муху, яблуневу плодожерку, земляних блішок, білокрилку; м’ята перцева – мурашок, попелиць, земляних блішок, гусениць капустянки, білокрилку. Тля не любить запаху більшості ароматичних трав, а також цибулі та цибулі-шніта (наукова назва – цибуля скорода, Allium schoenoprasum L. s. ampl.), часнику, чорнобривців, гірчиці, коріандру, фенхелю. Пижмо зменшує пошкодження овочів земляними блішками і капусти – гусеницями капустянки. Часник відлякує личинок капустяної мухи і яблуневої плодожерки; котяча м’ята, коріандр, настурція, чорнобривці — колорадського жука. Тютюн, м’ята, рута, пижмо, полин лікувальний і гіркий, котяча м’ята відлякують земляних блішок; котяча м’ята, настурція – зелену персикову тлю; чорнобривці – деякі види нематод.

Мульча з листя і кори дуба відлякує слимаків, гусениць, які підгризають сходи, і личинок садового хруща. Рекомендується розкидати таку мульчу на садових доріжках і вузькими смугами – на грядках. Огіркову траву рекомендують висівати між рядами капусти всіх видів. Вона зменшує пошкодження гусеницями, а своїми грубими волосистими нижніми листками відганяє слимаків та равликів. Підсів кропу по капусті не захищає її від білянки і капустяної молі, але значно скорочує кількість капустяної попелиці.

При використанні ароматичних трав для цих цілей не слід забувати про конкуренцію між рослинами. Щоб трави не розросталися і не заглушували основну культуру, їх слід висівати рідкісними вкрапленнями в її ряди або по краях грядок у вигляді окантовки.

Змішані посадки овочевих рослин вивчали дослідники Німеччини та Швейцарії. Їм вдалося встановити багато цікавих закономірностей.

По-перше, при змішаних посадках масове поширення шкідників стримується, тому що ускладнюється пошук рослини-господаря. Ряди рослин з різних родин створюють природні бар’єри для розповсюдження специфічних для кожної родини шкідників і хвороб. В монокультурі шкідники або інфекції поширюються лавиноподібно.

Таблиця 2. Шкідники та рослини, що їх відлякують

Комахи або тварини

Рослини

Білан капустяний Селера, томати, м’ята перцева, шавлія, полин гіркий і лікарський
Білокрилка Настурція, м’ята перцева, чебрець, полин гіркий
Блішка земляна світлонога Котяча м’ята, м’ята перцева і колоскова, рута, полин гіркий і лікарський, тютюн, пижмо, салат качанний і листовий
Бражник п’ятикрапковий Кріп, огіркова трава, базилік
Гусениці білана капустяного Кріп, часник, герань, гісоп, м’ята перцева, цибуля, настурція, шавлія, пижмо, чебрець, полин лікарський
Колорадський жук Котяча м’ята, коріандр, настурція (красоля), цибуля, пижмо, хрін, квасоля овочева, глуха кропива біла
Зайці Часник, чорнобривці, цибуля
Кроти Рицина, нарциси
Миші Чорнобривці, календула
Морквяна муха Полин гіркий, часник, чина
Мурашки М’ята перцева і колоскова, пижмо, полин гіркий,
лаванда, мласкавець малий, часник, чорнобривці, редиска, шавлія
Муха капустяна (личинки) Салат, цибуля порей, цибуля, розмарин, шавлія, тютюн, полин гіркий
Нематоди Часник, полин гіркий
Попелиці Чорнобривці, гірчиця, красоля, м’ята і більшість ароматичних трав
Скляниця гарбузова Котяча трава, коріандр, шніт цибуля, фенхель, часник
Скляниця персикова Редиска
Слимаки, равлики Щириця, кора дуба
Совка бавовникова Часник
Совка городня Герань, чорнобривці, космос
Цикадки Герань, петунія
Яблунева плодожерка Фенхель, часник, розмарин, петрушка, кора дуба

По-друге, змішані посадки дозволяють розмістити рослини більш щільно, менше поверхні ґрунту залишається відкритою, що стримує поширення тих шкідників, які відкладають яйця на землі.

По-третє, багато овочевих культур самі володіють запахом, який відлякує. Наприклад, якщо чергувати ряди селери і капусти, то остання буде захищена від земляних блішок, капустяної білянки.

Фермер Хубманн з Німеччини на підставі своїх 50-річних дослідів стверджує, що редиска і кольрабі, підсаджені в ряди листового або качанного салату, надійно захищені від земляних блішок. На його переконання, при змішаних посадках одні й ті ж культури можна протягом кількох років вирощувати на одному місці, що неможливо для монокультури через накопичення в ґрунті шкідників і збудників хвороб. Наприклад, він рекомендує змішані посадки ранньої картоплі як основної культури з супутніми редискою чи капустою, крес-салатом і шпинатом. Останній він вважає кращим партнером для картоплі і пропонує наступні схеми посадки.

На грядці завширшки 1 м посередині розмістити два ряди ранньої картоплі з відстанню між ними 50 см. У міжряддя розташувати ряд цвітної капусти або кольрабі, а по краях грядки і між рядами капусти і картоплі – 4-5 рядів шпинату. Шпинат – швидкостигла культура. Після його збирання звільняється місце для зростання капусти і картоплі. Друга схема: посередині грядки – два ряди картоплі, по краях – редиска з крес-салатом, або між рядами картоплі – ряд кервелю або кольрабі з качанним салатом. Всі овочі добре переносять сусідство одне одного. Такі комбінації можуть існувати на одному місці від трьох до десяти років без зниження врожаю.

Для столового буряку, що може рости на одному місці кілька років тільки в змішаній посадці, Хубманн рекомендує наступне поєднання: посередині грядки шириною 1м – три ряди буряків з вкрапленням кропу (у двох крайніх рядах буряків між двома рослинами буряку – одна рослина кропу), по краях грядки – листовий салат з редискою, між салатом і буряком – два ряди качанного салату з кольрабі.

На городніх ділянках окрім овочевих вирощують зернові культури, для яких також можна підібрати добрих сусідів. Горох в поєднанні із кукурудзою, картоплею, морквою, огірками, петрушкою, соняшниками, білою гірчицею, коноплями добре росте і рослини сприятливо впливають одна на одну. Кукурудзу краще висівати із бобами, горохом, динями, картоплею, огірками, соняшниками, гарбузами, квасолею. Відповідно і соняшник – із горохом, кукурудзою, квасолею тощо. Відомо, що чисті посіви соняшника або кукурудзи не можна повторювати частіше одного разу на сім років.

Овес добре росте із викою, люпином, люцерною, буркуном. Пшениця добре поєднується із гірчицею, але при дозріванні виникнуть труднощі в розділенні насіння.

Треба мати на увазі, що результатом захисної дії рослин в змішаних посадках ніколи не буде повне зникнення шкідників, можна чекати тільки скорочення їх чисельності.

Колорадський жук накопичує у своєму тілі токсичний соланін, що міститься в листі пасльонових, тому жук неїстівний для більшості птахів і тварин і майже не має природних ворогів. Личинками жуків можуть харчуватися фазани, жужелиці і золотоочки. Дорослих жуків поїдають самі тільки цесарки.

З розвитком біотехнологій з’явилися генетично модифіковані (ГМО) сорти картоплі, що містять ген токсину бактерії Bacillus turingiensis, смертельний для колорадського жука. Однак, з часом у колорадського жука виникає стійкість і до таких сортів картоплі, а вплив такої картоплі на людину ще не вивчений та може проявитись у наступних поколіннях.

Існують сорти картоплі, не ГМО, але відносно стійкі до колорадського жука і «несмачні» для нього. Їхнє бадилля грубе і «не смакує» жуку. Підвищену стійкість до жуків обумовлює наявність в листках картоплі глюкозидів, таких як томатин. Це зумовлює менше об’їдання бадилля жуками і іноді до загибелі кладок яєць (як, наприклад, у сорту Нікулінський).

Можна садити картоплю спільно з культурами, які сильно пахнуть – огірковою травою, котячою м’ятою, коріандром, настурцією тощо. За таких умов картопляні кущі залишаються на 95% цілими. Також можна використовувати календулу, боби, квасолю, коноплі, ярий часник – висаджувати навколо картоплі або в міжряддях. Не подобаються жукам добовий настій полину гіркого, чистотілу, відходів цибулі, відвару кульбаби, хвощу; можна використовувати суміш зі свіжої березово-ялинової тирси (посипати раз в 2 тижні листя і між кущами). Картопляні кущі можна обсипати просіяним попелом (краще березовим), 10 кг попелу на сотку. Через день-два гинуть не тільки личинки, а й більшість дорослих особин. Проти личинок колорадського жука можна використовувати розчин сечовини (100 г на 10 літрів води). Від цього подвійний ефект: 90% шкідника гине, а рослини отримують азот. Дієвий засіб боротьби — більш ранні посадки, за яких рослини встигають підрости і менш вразливі до пошкоджень.

Тривають суперечки про користь і шкоду мурашок. У місцях, де проживає мурашина сім’я, в ґрунті майже в десять разів збільшується вміст фосфору і майже вдвічі калію, причому в процесі своєї життєдіяльності мурахи сприяють переходу фосфору і калію з нерозчинних у розчинні форми, доступні для живлення рослин. Проте це супроводжує помітне підвищення кислотності ґрунту, а для саду це не бажане явище.

Завдяки активному хижацтву мурашки знищують багато видів комах-шкідників (включаючи гусениць метеликів і несправжніх гусениць пильщика), віддають перевагу видам, що зустрічаються у великих кількостях. Мешканці лише одного мурашника за рік знищують в середньому до 20 мільйонів шкідників саду. Встановлено, що для ефективного захисту лісу на одному гектарі достатньо чотирьох-шести великих мурашників.

З іншого боку, мурахи можуть заподіювати незручності в житлових та господарських приміщеннях, а також заповзати у вулики і шкодити бджільництву. У плодових садах вони часто є супутниками інших шкідників – попелиць, мідяниці, червців, цикад, що виділяють велику кількість паді. Мурахи обгризають молоді стебельця капусти і корінці моркви, що викликає загибель рослин. Тому розводити лісових мурах в садах не рекомендується.

Зараз експериментально доведено, що вся Земля вкрита, наче меридіанами, геобіологічною сіткою так званих «ліній Хартмана». Помічено, що тварини різним чином реагують на цю геобіологічну мережу. Свиня, корова, кінь або вівця, перебуваючи тривалий час в місцях перетину ліній мережі, починає хворіти. Проте сови люблять такі вузли. Мурахи будують мурашники в точності на вузлах мережі, а бджоли у вуликах, розташованих на перетині ліній, більш медоносні. Комарі і мухи вечорами також рояться над вузлами. Добре почуваються на вузлових місцях мікроби і всілякі паразити. Терміти, дикі бджоли і оси, як правило, споруджують свої гнізда саме в точках перетину «ліній Хартмана», шкідливих для людини. І якщо на ділянці, де збираються будувати будинок, знаходиться мурашник, краще пошукати інше місце.

Серед садових рослин взаємодопомога більш поширена, ніж ворожнеча. Несумісність рослин найчастіше пояснюється їх кореневими або листовими виділеннями, які можуть гальмувати ріст сусідніх культур. Деякі рослини діють тільки на декілька видів. Наприклад, шавлія не уживається з цибулею, ріпа страждає від сусідства сухоребрика і споришу, чорнобривці погано діють на боби, полин гіркий – на горох і боби, пижмо – на капусту листову, лобода – на картоплю. Близьке сусідство полину гіркого небажане для більшості овочів. Фенхель пошкоджує цілу низку видів: томати, кущову квасолю, кмин, горох, боби і шпинат.

Деякі бур’яни польових культур не просто конкурують з ними за воду і живлення, а й пригнічують їх своїми виділеннями. Пшеницю пригнічує велика кількість рослин маку і ромашки, ріпак – сухоребрика і гірчиці польової. Жито, навпаки, гальмує ріст бур’янів, і якщо його висівати два роки поспіль на одному місці, то на цьому полі зникне пирій.

Яскравим прикладом негативної взаємодії можуть служити відносини між конюшиною і всіма рослинами з родини жовтецевих. В їхньому корінні утворюється речовина ранункулін, яка навіть в надзвичайно низьких концентраціях пригнічує ріст бульбочкових бактерій, і тому робить ґрунт непридатний для конюшини. Якщо на полі багаторічних трав з’явився жовтець, то конюшина скоро зникне.

Є приклади, коли велика кількість рослин певного виду пригнічує інші культури, а мала — сприяє їм. Такі рослини рекомендується в невеликих кількостях садити по краях грядок з овочевими культурами. Серед них глуха кропива біла, еспарцет, валеріана, деревій. Ромашка у великій кількості шкідлива для пшениці, а в співвідношенні 1:100 сприяє кращій наповненості зерна.

Негативно діють на культурні рослини пирій повзучий, лобода біла, щавель кінський. Виділення пирію особливо сильно пригнічують кукурудзу.

В таблиці 3 наводиться перелік рослин, які виявляють негативний вплив на окремі овочеві культури. Для її складання використані знання, накопичені садівниками протягом століть, однак їх не можна вважати абсолютними і застосовувати до всіх умов.

Таблиця 3. Рослини, які шкідливо діють на городні культури

Рослини

Культури

Аніс Морква
Гірчиця Ріпа
Гісоп Редиска
Коріандр Фенхель
Кріп Морква, томати
Полин гіркий Більшість овочів
Рута Базилік, капуста, шавлія
Фенхель Боби, перець, томати, квасоля кущова, тмин, шпинат
Цибуля Боби, горох, шавлія
Цибуля шніт Боби, горох
Часник Боби, горох, квасоля, капуста
Шавлія Цибуля

Рослини-вороги є і серед овочевих культур, але в цьому питанні думки різних авторів розходяться. Наприклад, німецькі городники (з властивою їм скрупульозністю і прискіпливістю) протягом не одного десятиліття перевіряли на своїх грядках сумісність різних овочевих культур, але так і не прийшли до єдиної думки з приводу сумісності томатів і огірків, картоплі та гороху, картоплі і капусти. Одні вважають, що ці культури сприятливо впливають одна на одну, а інші стверджують, що це абсолютно неможливі поєднання. Таку розбіжність можна пояснити відмінностями в умовах і техніці вирощування. Встановлено, що при вирощуванні в сусідніх рядах цибулю шніт (цибуля-різанець) і кущова квасоля, фенхель і кущова квасоля, цибуля і капуста негативно впливають одне на одного. Але якщо вирощувати ці рослини на поруч розташованих вузьких грядках, то ці комбінації дають позитивний результат. Очевидно, при рядовому посіві позначається негативна дія кореневих виділень, а при посіві на окремих грядках переважає позитивний вплив летючих виділень листя.

При змішаних посадках рослин навіть з прекрасною біологічною сумісністю між ними виникає конкуренція за воду, світло, живлення. Щоб звести цю конкуренцію до мінімуму, необхідно дотримуватися принципу додатковості. Це означає, що на одній грядці повинні сусідити рослини з різними вимогами до світла, харчування, місцем для повного розвитку.

Перше правило – поєднувати види з високою і низькою потребою в харчуванні. Основна культура зазвичай належить до вимогливої, і розташовувати її потрібно посередині грядки, де вона має кращі умови для живлення. Супровідна культура менш вимоглива, їй відводяться краї грядки або міжряддя. З тією ж метою розташовують поряд рослини з глибокою та поверхневою кореневими системами. Вони живляться з різних шарів ґрунту.

Необхідно дотримуватися принципу додатковості при підборі рослин по висоті. Є види, що потерпають від вітру. Їх стан значно покращиться, якщо вони захищені рядами високих рослин (наприклад, боби, кукурудза). Дуже чутливі до вітру огірки, дині, гарбузи, квасоля, томати; середньо чутливі капуста білокачанна, салат, шпинат; малочутливі всі види цибулі, коренеплоди.

Інше завдання високих рослин – злегка затінювати чутливі до перегріву прямими сонячними променями овочі. Затінення потребують салат, шпинат. Кукурудза – добрий супутник для огірків і гарбуза, вона затримує вітер і покращує мікроклімат для рослин нижнього ярусу.

Виняток із правил додатковості – поєднання рослин по потребі у воді і теплі. Рекомендується поєднувати на одній грядці однакові за вимогами до поливу рослини. Найбільш вимогливі до води всі види капусти й овочі з родини гарбузових; менш вимогливі – салат, шпинат, коренеплоди, томати; невибагливі – всі види цибулі, квасоля, горох. Поєднання рослин з різною потребою у воді може мати неприємні наслідки. Цим, наприклад, пояснюється часта невдача поєднання огірків і томатів. Огірки добре ростуть при високій вологості ґрунту і повітря, а томати в таких умовах сприйнятливі до грибкових інфекцій.

Те саме стосується потреби в теплі. У ранніх і пізніх посівах попередніх і наступних культур використовують поєднання холодостійких видів овочів. Це мласкавець овочевий, гірчиця листова, шпинат, мангольд, броколі, крес-салат, боби, салат, горох, кольрабі, редиска, петрушка, морква, цикорій салатний. Із зелених овочів мласкавець овочевий — найбільш невибаглива і морозостійка культура, дуже багата вітаміном С. Для отримання осінньої зелені її висівають в середині літа. В кінці серпня роблять підзимовий посів найбільш морозостійких сортів. Краще всього розмістити його між молодими рослинами полуниці першого року, на які він добре діє. Збирати листя мласкавця овочевого можна навіть з-під снігу.

Після збирання попередньої культури грядку займають основною, більш вимогливою до тепла. Це огірки, дині, гарбузи, квасоля, томати, баклажани, перець, картопля, кукурудза. Стійкість до холоду багатьох видів овочів значною мірою залежить від сорту.

Поєднання рослин по швидкості дозрівання дозволяє отримувати протягом сезону щось на зразок зеленого конвеєра. Деякі овочі, такі як капуста, кукурудза, гарбуз, томати, мають ранні й пізні сорти. Час дозрівання різних сортів капусти – від 55 до 105 днів. Є культури, час від посіву до збирання врожаю яких не перевищує 60 днів. Це салат, шпинат, редиска, ріпа, гірчиця листова, цукрова кукурудза, овочева квасоля, зелена цибуля, крес-салат, кольрабі. До таких культур можна віднести моркву і буряк, які для літнього харчування використовують по досягненню повного розміру.

Використання овочів з різними термінами дозрівання надають можливості для маневру. Рано навесні можна висівати будь-яку холодостійку скоростиглу культуру — шпинат, салат, редиску, ранню моркву. Після її збирання грядку займають теплолюбною культурою, яка повільно дозріває – томати, огірки тощо. Потім йдуть підзимові посіви мласкавця овочевого, пастернаку, цикорію.

Можливий інший варіант. Щоб прискорити віддачу продукції, наступну культуру потрібно висівати, коли перша ще не прибрана. Для посіву вибирають рослини, які в ранні періоди зростання не вимагають багато місця. Часткове затінення і вологість, створювані листям першої культури, сприятливі для проростання насіння і росту проростків. На той час, коли підсіяна культура зажадає більше світла і місця, попередню буде прибрано.

Компактні овочі, які швидко дозрівають (салат, редиска), можна використовувати не тільки як попередні і наступні культури, але і як проміжні. Їх підсівають в міжряддя основної культури, поки вони не досягли повного росту і займають мало місця. Після прибирання проміжної культури основна залишається в сприятливих для розвитку умовах.

Коли грядки прибрані, а незимостійкі рослини перенесені на зиму в приміщення, сад і город порожніє. Цей час можна використати з користю – збагатити ґрунт поживними речовинами, щоб і в наступному році отримувати багаті врожаї. Змішані посадки дозволяють звести до мінімуму винос поживних речовин із ґрунту, але не припинити його зовсім. Доречно згадати поради аграріїв не залишати ґрунт відкритим, тому що стан його швидко погіршується. Як наша Матінка Земля потребує захисних функцій атмосфери, так і ґрунт потребує захисного рослинного покриву. Такий покрив забезпечать рослини-сидерати.

Поліпшення структури ґрунту і збагачення його поживними речовинами за допомогою висівання спеціальних рослин широко застосовують в рільництві. Такий спосіб підвищення родючості ґрунту не тільки ефективний, але й не вимагає особливих фінансових затрат і фізичних зусиль. Осінь – час поліпшити структуру ґрунту за допомогою сидератів. Після підрізання сидеральних рослин краще залишити бадилля на грядці – це мульча в зимовий період.

У порівнянні з іншими способами поліпшення структури ґрунту сидерація відрізняється цілим рядом переваг.

Зниження вимивання поживних речовин. У зимовий період з ґрунту особливо легко вимиваються такі поживні речовини, як азот, калій і магній. Вирощування зелених добрив до, після і в проміжках між основними культурами із наступним закладенням в ґрунт сприяє утриманню цих речовин в родючому шарі.

Розпушування ґрунту. Часто на нових ділянках ми не спостерігаємо інтенсивного росту рослин протягом декількох років. Тому варто спочатку посіяти сидерати з корінням, яке глибоко проникає в ґрунт — соняшник, олійну редьку, люпин, буркун або їх суміші. Своїм корінням вони розпушують ґрунти і запасають в них поживні речовини. Завдяки цьому основні культури в майбутньому отримають добру основу для свого росту.

Придушення нематод. Добре пригнічують поширення нематод чорнобривці, олійна редька, жовта гірчиця, буркун.

Фіксація азоту. Азот, основні запаси якого зосереджені в атмосфері, є найважливішим елементом живлення, необхідним для нормального росту і розвитку рослин. Ґрунтові бактерії поглинають азот з повітря і збагачують ним ґрунт. Бульбочкові бактерії, що живуть на коренях бобових рослин, засвоюють атмосферний азот з ґрунту і забезпечують ним рослини. Тому бобові культури – горох, квасолю, вику, конюшину, люпин — в сівозміні висівають перед посадкою листових і зелених культур, які сильно виснажують ґрунт.

Захист ґрунту від ерозії. На схилах ґрунт змивають дощові і талі води. Рослини-сидерати своїми сильними коренями утримують ґрунтові частинки та зменшують вимивання поживних речовин. В результаті легкі ґрунти краще зберігають вологу завдяки високому вмісту органічних речовин, а важкі ґрунти, навпаки, розпушуються, і вода легко проникає в їх глибокі шари.

Збереження гумусу. Зелене добриво підвищує вміст у ґрунті органічних речовин, які служать своєрідним резервом необхідних рослинам поживних речовин та джерелом енергії для багатьох корисних мікроорганізмів. Мікроорганізми в свою чергу виділяють корисні речовини, які покращують структуру ґрунту і сприятливо діють на рослини. В результаті, основні культурні рослини будуть рости більш інтенсивно і приносити високі врожаї.

Придушення росту бур’янів. Рослини-сидерати дуже швидко розвивають густу зелену масу, не даючи жодного шансу для росту бур’янів між ними. Особливо такою властивістю виділяються гірчиця і фацелія. Посадки люпину або чорнобривців, які проростають не так швидко, до утворення щільної зеленої маси слід прополювати.

Ефективність зеленого добрива залежить від правильного підбору сидеральних культур, який повинен здійснюватися за наступними критеріями:

 

Пори року. Майже всі сидеральні культури можна вирощувати протягом усього сезону. Незимостійкі сидерати при перших заморозках відмирають, покриваючи ґрунт захисним шаром. Після збирання врожаю рекомендується висівати озимі сидерати, як, наприклад, зернові культури і вику волохату. Вони добре переносять низькі температури і високу вологість, захищають ґрунт від несприятливих погодних умов. Навесні, перед посівом основних культур, озимі сидерати заорюють або підрізають за рівнем ґрунту і залишають на грядці, на глибині 2-3 см.

 

Бобові сидерати. Якщо ґрунт потрібно збагатити азотом, щоб поліпшити живлення наступних культур, використовують бобові рослини, як зелене добриво: люпин, буркун, боби, горох, люцерна, сочевиця, конюшина та інші. Для досягнення кращого ефекту рекомендується використовувати як сидерат суміші з бобових, злакових або зернових культур. Закладення зеленої маси в ґрунт проводять навесні. Після бобових сидератів не рекомендується вирощувати салат, шпинат і буряки. Це пов’язано з тим, що через яскраво виражений удобрювальний вплив таких сидератів в цих продуктах можуть накопичуватися нітрати.

 

Медоносна база. В якості сидератів можна використовувати і медоносні рослини. Квітучі медоноси приваблюють в сад не тільки бджіл, але й інших корисних комах, які забезпечують запилення. Гарні медоноси — соняшники, чорнобривці, календула, вика, буркун і, особливо, фацелія, яка чудово підходить для змішаних посадок.

 

Здоров’я рослин. Як для овочевих, так і для сидеральних рослин в однаковій мірі існують основні правила сівозміни та поєднання культур у змішаних посадках. Так, гірчиця, рапс, олійна редька і блощичник, так само як і всі види капусти, редька і редиска належать до родини Капустяні. Якщо на одній грядці один за одним слідують рослини однієї родини, то існує небезпека ураження рослин грибковим захворюванням – капустяною килою. Після люпину, конюшини, вики та інших бобових не можна вирощувати горох або квасолю, тому що вони теж належать до однієї родини.

 

Рослини, за допомогою яких можна зробити ґрунт родючим і здоровим:

Фацелія: посів можливий з початку квітня до вересня; підходять будь-які ґрунти; утворює щільну кореневу систему, основна маса коренів в зоні 20 см, а проникає в ґрунт на глибину до 70 см; добре росте як на сонці, так і в невеликій тіні; збагачує ґрунт гумусом, добрий медонос, не переносить застою вологи, не зимостійка.

Буркун білий однорічний: посів – з кінця березня або початку квітня і до середини травня, росте на засолених і піщаних ґрунтах і дає високі врожаї зеленої маси, кислі ґрунти переносить погано; коріння стрижневе, проникає в ґрунт на глибину до 200 см і більше, розпушує ґрунт, збагачує азотом; виганяє нематод; добрий медонос.

Жовтий люпин: посів – в кінці квітня або в кінці серпня; підходять ґрунти легкої та середньої важкості; коріння проникає в ґрунт на глибину до 200 см; збагачує ґрунт азотом, фосфором, органічною речовиною; добре рихлить його, не зимостійкий.

Гречка: посів – травень-серпень; віддає перевагу легким, кислим ґрунтам; має глибоку кореневу систему (70 см); відрізняється швидким проростанням, покращує аерацію ґрунту; пригнічує ріст бур’янів, незимостійка.

Календула: посів – квітень-вересень; підходять всі не надто сухі ґрунти; коренева система до 70 см; виганяє нематод, покращує аерацію ґрунту; незимостійка.

Чорнобривці: посів – квітень-серпень; підходять будь-які ґрунти; мичкувата, сильно розгалужена коренева система, виганяють нематод; утворюють багато гумусу, незимостійкі.

Конюшина: посів можна проводити в березні-жовтні; коренева система сильно розгалужена, основна частина знаходиться на глибині до 60 см ; покращує структуру ґрунту і розпушує ущільнені шари; зимостійка.

Озимий ріпак: посів роблять в серпні-жовтні; добре розвинена коренева система проникає в ґрунт на глибину до 200 см; не можна сіяти до і після вирощування капустяних рослин; добре розпушує ґрунт, утворює багато гумусу, зимостійкий.

Соняшник: посів в квітні-серпні; підходять всі не надто сухі ґрунти; коріння заглиблюється на 300 см; розпушує ґрунт; цінний медонос; виробляє багато компостної маси; при використанні на зелене добриво підрізати, коли підніметься приблизно на півметра; незимостійка рослина.

Озиме жито: посів в серпні-жовтні; підходять будь-які ґрунти, потужна коренева система проникає на глибину до 120 см; переносить посуху; закладення в ґрунт проводиться навесні; пригнічує ріст бур’янів, виробляє багато компостної маси; зимостійке.

Мласкавець: посів в березні-квітні і серпні-вересні; віддає перевагу вологим ґрунтам середньої тяжкості; коріння заглиблюються в ґрунт на 70 см; добре розпушує ґрунт; зелену масу закладають в ґрунт навесні; легко видаляється; швидко розкладається; зимостійкий сидерат.

Приклади сівозмін. Овочі і зернові у змішаних посадках можна вирощувати на одному місці без шкідливих наслідків для рослин і ґрунту. У разі монокультури застосування сівозмін обов’язкове, тому що вирощування монокультур на одній ділянці протягом кількох років призводить до виснаження ґрунту щодо певних мінеральних речовинах, накопичення збудників хвороб і шкідників.

Чисті посіви застосовують в основному при вирощуванні пшениці, ячменю, жита, вівса, гречки тощо. Але монокультури можна уникнути, якщо додатково підсіяти бобові культури (конюшину, люцерну, буркун і інші).

Доктор сільськогосподарських культур А.П. Савін пропонує трьохпольну сівозміну:

1 рік – навесні висівають буркун лікарський або білий (двохрічний);

2 рік – буркун квітує, в кінці літа обмолочують насіння, поверхнева культивація дисками або фрезою і восени висівання озимини (пшениці, жита, ячменю і інших);

3 рік – ріст і розвиток озимих, після збору яких — поверхнева культивація дисками або фрезою, за потреби може бути декілька культивацій до зими;

4 рік – навесні висівають ярі культури (ячмінь, овес, гречку, фацелію і інші) разом із буркуном; після збору ярих буркун залишається відростати і на наступний рік;

5 рік – буркунів пар, тобто повторення другого року;

6 рік – повторення третього року;

7 рік – повторення четвертого року і т.д.

Конюшина також непогана бобова культура, але не має такого впливу на грунт, як буркун, через неглибоку кореневу систему і відсутність в коренях кумарину; сіяння конюшини на одному й тому ж полі призводить до ґрунтового конюшиновтомлення, в ґрунті з’являються збудники хвороб конюшини, тому висівати її знову можна лише через 4 роки. Буркун не викликає ґрунтовтоми, підвищує вміст клейковини в зерні пшениці до 27%, в результаті зерно належить до вищого класу, хліб з такого зерна має високу поживність і смакові якості.

Підсумки. Основою родючості є єдність води і гумусу. Для збереження води необхідно виключити оголення верхнього шару ґрунту – за допомогою змішаних посадок, висівання сидератів, забезпечення достатнього шару мульчі на поверхні ґрунту.

Механічний обробіток ґрунту необхідно проводити на глибину до 5 см, а розпушування більш глибоких шарів ґрунту – шляхом висівання культур з глибокими кореневими системами. Обробіток слід здійснювати плоскорізами: на невеликих ділянках краще застосувати плоскоріз Фокіна, на більших – плоскорізи на механічній тязі, дискові і фрезерні культиватори, звичайні сегментні борони тощо.

Всі ці заходи не допустять ні водної, ні вітрової ерозії, будуть підтримувати і підвищувати родючість ґрунту.

Оранка плугами призводить до вкрай негативних наслідків: перевертання пластів ґрунту провокує вітрову і водну ерозію, знищення корисних мікроорганізмів, втрату гумусу та неможливість його природного відновлення, і, відповідно, зниження родючості.

Часта глибока оранка викликає утворення ізоляційного шару, який не тільки припиняє збір води, але і сприяє інтенсивному стоку талих і рясних дощових вод, які змивають бурхливими потоками ґрунт, а це веде до згубних повеней і навіть селевих потоків.

«Культурне» поле так відрізняється за своєю будовою від незайманих ґрунтів, як купа цегли від збудованого будинку. Тож не будемо порушувати збудованого природою «будинку», а підтримаємо його для свого харчування.

Джерела

  1. Шиманюк А.П. Дендрология. – М. : «Лесная промышленность», 1974
  2. Атрохин В.Г. Лесоводство и дендрология. – М. : «Лесная промышленность», 1982
  3. http://www.forumdacha.ru
  4. 17-й фильм из серии «Библиотека современного пчеловода» общества пчеловодов Нижегородской области. Видео-лекция А.П. Савина – доктора с.х. наук, зав. отделом пчёлоопыления и медоносной базы ГНУ НИИ пчеловодства.
  5. Сапронов А. Сотворим с любовью, или Как обустроить своё поместье. – Киев : «Шлях», 2006. – С. 26-40, 169-175
  6. 6. www.mypriroda.ru/animals_lug5.php.
  7. http://agroteh-garant.ru.
  8. http://ru.wikipedia.org/wiki
  9. http://www.zoolog.com.ua

10. http://www.agroatlas.ru/ru/content/pests

План дій щодо екологізації сільського господарства

Сучасний екологічний стан агроекосистем України незадовільний, що викликано такими чинниками:

— суцільне розорювання великих площ, застосування оранки з обертанням орного шару, що призводить до зупинки природного поновлення родючості ґрунтів;

— недотримання сівозмін, що виснажує ґрунти та викликає спалахи хвороб та шкідників;

— змив родючого шару грунту з розораних схилів під час дощів та сніготаяння;

— розповсюдження чужинних для нашої місцевості бур?янів, що ускладнює природне поновлення степової рослинності на виснажених та закинутих землях;

— занепад пасовищного тваринництва, що призводить до розорювання, забудови пасовищ;

— випалювання пожнивних залишків, яке знищує ґрунтоутворюючі мікроорганізми;

— вирубування полезахисних смуг та взагалі недостатня їх кількість, що посилює змив ґрунту та його розвіювання вітром.

Все це призводить до постійного зниження родючості ґрунтів та поступового перетворення Півдня України у пустелю.

Мета:

Зупинити процеси опустелювання, запровадити технології, які підвищують родючість ґрунтів.

 

Заходи, що необхідні для досягнення мети:

 

Етап 1. Підготовка до переходу на нові технології:

— Виявити технології, які підвищують родючість ґрунтів без застосування мінеральних добрив.

— Підготувати навчальні матеріали щодо вдалих технологій.

— Поширити навчальні матеріали та організувати практичні заняття.

— Досягти згоди на державному рівні щодо виготовлення спеціальної техніки, яка необхідна для застосування нових технологій, та поширення її на пільгових умовах.

— Забезпечити рекламу продукції, яка вирощена без застосування мінеральних добрив, гербіцидів та пестицидів.

Етап 2. Впровадження нових технологій:

 

— Сприяти розробленню планів поетапного переходу господарств на нові технології.

— Сприяти залученню державної допомоги та коштів іноземних природоохоронних організацій для полегшення переходу господарств на нові технології.

— Досягти раціонального використання пожнивних залишків безпосередньо на полі або шляхом компостування.

— Застосовувати місцеві сорти, які витримують вплив характерних для нашої місцевості шкідників та не є генномодифікованими.

— На схилах запровадити сівозміни, які запобігають змиванню родючого шару ґрунту.

Етап 3. Забезпечення сталого застосування нових технологій:

— Передбачити заходи соціальної захищеності громадян, зайнятих у сфері екологічно чистого виробництва.

— Розробити спеціалізовані навчальні курси для учнів та студентів, залучати їх до науково-дослідної роботи.

— Запровадити щорічне проведення конкурсів та преміювання молоді, яка досягла успіху у науково-дослідній та практичній роботі, за напрямом екологізації сільського господарства.

Етап 4. Обмін інформацією:

— Організувати ефективний обмін інформацією між господарями, які використовують нові технології.

Етап 5. Підтримка нових технологій з боку науки:

— Посилити науково-дослідні роботи на державному рівні та на рівні навчальних закладів, громадських організацій, окремих господарств.

— Щорічно вимірювати вміст гумусу у ґрунтах.

— 1 раз на 5 років досліджувати співвідношення місцевих та чужинних видів рослин на ріллі, пасовищах та у полезахисних лісових смугах.

— Провести районування сортів та розробити рекомендації щодо особливостей їх вирощування в різних угіддях (з урахуванням родючості ґрунтів, орієнтації схилів, рівня забур’яненості, інших чинників).

— Створити банк генів агрокультур, а також дикорослих форм рослин, які використовуються у селекційному процесі.

Партнери-виконавці:

Центральні органи державної виконавчої влади, ради депутатів різних рівнів, об’єднання громадян, наукові інституції та експерти, фермери, бізнесмени, освітяни, журналісти, навчальні заклади.

Фінансово-економічні аспекти виконання Плану:

Заходи Плану виконуються у відповідності із графіком та забезпеченням, передбаченими відповідними партнерами; функція Плану полягає у координації діяльності та приверненні уваги громадян, державних службовців, депутатів.

Алгоритм втілення та очікувані результати:

Ініціація Плану здійснена громадськими організаціями. Передбачається, що до виконання Плану долучаться нові верстви суспільства, державні, наукові, навчальні, бізнесові інституції та органи влади.

Економічний ефект буде полягати у запобіганні екокатастрофи в сфері землекористування з подальшим зменшенням втрат від зниження родючості ґрунтів, позитивній зміні показників якості життя.

Корисні контакти

Наведено контактні дані людей, які задіяні у сфері екологізації сільського господарства, сприяють впровадженню невиснажних методів господарювання тощо.

П.І.П. Організація, контактні дані Сфера діяльності
Андрос Олег К. п. н., Науково-дослідний інститут екологічної політики та збалансованого розвитку Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління, науковий співробітник відділу екологічної політики, 

097 502 75 51

Екополітика, екопросвіта, громадські екологічні рухи
Артамонов Владислав Директор національного природного парку «Бузький Гард», Управління об’єктами природно-заповідного фонду
Білоконь Микола Державне управління охорони навколишнього природного середовища у Чернівецькій області, заступник начальника, 050 662 94 69 Невиснажні методи господарювання
Бурковський Олексій Агроном, природоохоронець, Збереження степів, невиснажні методи агродіяльності
Василюк Олексій Інститут зоології ім. Шмальгаузена НАН України, Національний екологічний центр України Збереження степів, формування екомережі, екопросвіта
Войцешук Сергій Фермерське господарство «Савір», с.Чапаївка Черкаської обл., 097-398-58-80 Багаторічний досвід вирощування культур без глибокої оранки, досвід вирощування пшениці без застосування мінеральних добрив та гербіцидів
Гавриленко Віктор Лабораторія аероекології ІнЕБ Національного авіаційного університету, Збалансоване сільське господарство, екобезпека
Громенко Вячеслав Фермер, Черкаська область, Україна, 067-764-46-15  Лісорозведення, побудова власного екологічно збалансованого господарства
Деркач Олег Заслужений природоохоронець України, директор Південної філії Інституту екології Національного екологічного центру України, Геоботаніка, створення заповідних територій, екоосвіта
Довгаль Іван Група компаній Agrofusion, керівник проекту “Sustainable Agriculture”, 0952798275, м. Миколаїв Впровадження принципів сталого сільського господарства
Драбинюк Галина Національний природний парк «Бузький Гард», 067-833-17-16 Геоботаніка, створення заповідних територій, екоосвіта, рекреація на територіях природно-заповідного фонду
Дрондель Віктор Власник селянського господарства, Новобузький р-н Миколаївської області, 098-593-75-03 Побудова екологічно збалансованого господарства
Дубровський Юрій Науковий центр екомоніторингу та біорізноманіття мегаполісу НАН України, м. Київ, Дослідження мінімальної площі, що необхідна для підтримання популяцій хребетних тварин
Заворотна Ганна Молодіжне відділення Національного екологічного центру України, Історико-культурні пам’ятки, заповідна справа, невиснажне природокористування
Заєць Іван Заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань екополітики, 050-446-88-02 Невиснажне природокористування
Клейменова Ірина Творче об»єднання «Макіївська Русь», заступниця голови, Зугрес, 0504717577 Вирощування овочів без застосування хімічних добрив, отрути. Некомерційне вирощування підсніжників, крокусів, сон-трави, піона-воронця, диких півників
Коломієць Ганна К.б.н., ботанік, Інститут агроекології та природокористування НААН України,067-397-87-32 Зміни рослинного покриву під впливом антропічних чинників, формування екомережі, відпрацювання технологій екологічно безпечного сільського господарства
Кравчик Андрій Керівник проекту «Гудвей клуб-пешие походы по всему миру, goodway.club, +380965029111 Піший туризм з мінімальним впливом на довкілля, дитячий туризм, екопросвіта, будівництво саманних будівель, екопоселення
Кравчук Максим Білоцерківський національний аграрний університет, студент, власник селянського господарства, хутір Буда, Чигиринський р-н, Черкаська обл. Невиснажні методи господарювання
Кравчук Нона Депутат сільської ради, власниця селянського господарства, хутір Буда, Чигиринський р-н, Черкаська обл., nonchik72@list.ru Невиснажні методи господарювання та їх популяризація, відновлення родючості грунтів
Куценко Сергій Директор регіонального ландшафтного парку «Приінгульський», Миколаївська область, 067-512-25-28 Побудова власного екологічно збалансованого господарства
Масікевич Юрій Д.б.н., професор Чернівецького державного університету, голова Буковинської філії Національного екологічного центру України «Крона», м.Чернівці, 050 183-40-22 Формування екомережі Карпатського регіону, екоосвіта
Мовчан Ярослав Д.б.н., професор кафедри екології Національного авіаційного університету, голова Національного екологічного центру України, Формування екомережі, екобезпека, екоосвіта
Москалець Тетяна К.б.н., Білоцерківський Національний аграрний університет, Біла Церква,тел. 050 742 0 752 Екоосвіта, невиснажні методи господарювання
Некрасова Оксана К.б.н., Інститут зоології ім.І.Шмальгаузена, Дослідження земноводних та плазунів, заповідна справа, розведення коней
Патрушева Лариса К.геогр.н., Миколаївський державний університет ім.П.Могили, Екоосвіта, невиснажні методи господарювання
Підвашецький Петро Державне підприємство «Врадіївське лісове господарство», головний лісничий, 067-589-47-18 Полезахисні лісові смуги, технологічні та юридичні питання
Письмак Олена Власниця особистого господарства, хутір Буда Черкаської обл., 067-45-11-425 Вирощування саджанців шпилькових порід (сосни кедрової, ялин тощо), вирощування екологічно чистої продукції
Проців Галина Громадська організація «Край», м. Бережани, Невиснажне природокористування, формування екомережі, екопросвіта
Ракоїд Олена к.с.-г.н., Національний університет біоресурсів і природокористування України, Зниження негативного впливу опустелювання на землі сільськогосподарського призначення в контексті зміни клімату
Романенко Марина Державне управління екології та природних ресурсів у Миколаївській області, головний спеціаліст, оформлення документації стосовно установ та територій природно-заповідного фонду у територіальних підрозділах Міністерства екології та природних ресурсів України
Сіренко Ігор Національний університет ім. Т.Шевченка, м. Київ, i.sirenko@gmail.com Комп’ютерне програмування, відпрацювання невиснажних методів господарювання
Симочко Людмила К.б.н., Ужгородський національний університет, доцент кафедри ентомології та збереження біорізноманіття, Біоценотична діяльність ґрунтових мікроорганізмів в природних та трансформованих екосистемах. Роль ґрунтової мікрофлори у формуванні родючості грунту. Біоремідіація ґрунту (відновлення порушених ґрунтів за допомогою рослин або мікроорганізмів). Екологічний менеджмент та аудит. Екоосвіта. Інноваційні технології в екологічній освіті в вищих навчальних закладах
Спектор Валерій Будівельник, 097-325-79-28 Вирощування екологічно чистої продукції на присадибній ділянці
Титар Володимир К.б.н., старший науковий співробітник Інституту зоології ім. І. Шмальгаузена Національної академії наук України, Моделювання екологічної ніши у зв’язку зі зміною клімату
Чирва Анатолій Голова сільськогосподарського кооперативу, Сумська обл., 097-030-94-03 Молочне скотарство та бджільництво, розвиток особистих селянських господарств, вирощування екологічно чистої продукції, збереження довкілля
Чирва Лідія Харківський авіаційний університет ім. М.Є. Жуковскього, студентка,li-du-da@mail.ru Невиснажне природокористування
Шуст Олександр Власник селянського господарства, хутір Буда Черкаської обл., 097-451-39-55 Розведення кіз, вирощування екологічно чистої продукції, відновлення родючості грунтів, філософія невиснажного природокористування
Юрченко Тетяна Власниця селянського господарства, хутір Буда Черкаської обл., 097-25-38-777 Зелений туризм, харчування натуральними продуктами, вирощування екологічно чистої продукції

Інформаційна довідка про діяльність Федерації органічного руху України

Заснована 29 червня 2005 р. Об’єднує аграрних виробників, наукові та учбові заклади, переробні, торгові та інші підприємства й установи, фізичні особи, які зацікавлені у виробництві, поширенні та споживанні здорової, безпечної органічної продукції, при вирощуванні та переробці якої враховувались би дбайливе ставлення до землі, людей, що на ній працюють, та до природи загалом.

Основними завданнями Федерації є:

  • сприяння збереженню та відтворенню навколишнього природного середовища, збереження біорізноманіття;
  • розповсюдження інформації та пропаганда переваг органічного виробництва, роз’яснення виробникам та споживачам особливостей згаданого напрямку;
  • допомога в розробленні систем та методів органічного сільського господарства для виробників сільськогосподарської продукції з використанням найкращого вітчизняного та іноземного наукового і виробничого досвіду;
  • підготовка нормативних документів у галузі органічного виробництва;
  • сприяння розвитку енергозберігаючих технологій;
  • сприяння розвитку агроекотуризму, відродженню сільської місцевості та подолання бідності серед сільського населення;
  • сприяння формуванню в усіх регіонах України мережі виробників та переробників органічної продукції;
  • сприяння розвитку внутрішнього ринку органічних продуктів в Україні.

Провела більше 60 семінарів та круглих столів з питань органічного виробництва для сільськогосподарських виробників, організувала чотири міжнародні конференції «Розвиток органічного сектору в Центральній/Східній Європі та країнах Середньої Азії» (у Києві в 2008 р., Тбілісі – 2009 р., Астані – 2010 р., Ізмірі – 2012 р.); видала більше 15 книг, буклетів, брошур на органічну та біодинамічну тематику; до 2009 р. видавала щомісячний Інформаційний бюлетень, а з вересня 2009 р. – повноцінний спеціалізований друкований журнал «ORGANIC UA», якого вже випущено 24 номери. Федерація органічного руху України брала участь у розробленні законодавчих та підзаконних актів стосовно органічного сектору, зокрема, Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року, розробленні на замовлення Міністерства аграрної політики України проекту Концепції Державної програми розвитку органічного виробництва, бере активну участь у розробленні законопроекту про органічне виробництво.

На постійній основі організовує ярмарки для виробників органічної продукції. Вже проведено Всеукраїнські ярмарки органічних продуктів у Львові в 2009 і 2010 рр. та в Києві в 2011 і 2012 рр., виставку-ярмарку «ЕкоСвіт 2010» в рамках Фестивалю Української слави “Кульчиці Фест” в с. Кульчиці Львівської обл., Фестивалю «Смачний спас» на Івано-Франківщині в 2010-2012 рр., організовано органічні ярмарки в різних регіонах України, зокрема в Донецьку, Ужгороді, Києві тощо. Здійснено презентацію першого в Україні органічного меню в ресторані м. Львова (2009 р.), що стимулювало попит на органічні продукти харчування.

Популяризацію здорового образу життя та збереження біорізноманіття організація здійснює шляхом прес-конференцій, статей та інтерв’ю в друкованих засобах масової інформації, виступів на телебаченні та радіо.

Адреса: 04071, м. Київ, вул. Оболонська, 4, оф. 1

Контактні номери: тел./факс +38(044) 425-55-25

Електронна пошта: ofu@organic.com.ua , uaf@organic.com.ua

Сайт Федерації: www.organic.com.ua

Сайт видання Федерації – журналу «ORGANIC UA»: www.organic.ua


Степ: вчора, сьогодні, завтра

Пам’ятаєте, як в «Тарасі Бульбі» Гоголя Тарас і сини їдуть на Січ Степом?

«Степ що далі, то все кращав. Тоді увесь наш південь, увесь той простір аж до самого Чорного моря був неторканою зеленою пустелею. Ніколи плуг не переходив незмірними хвилями диких рослин. Самі лише коні, ховаючись у них, мов у лісі, витолочували їх. Нічого в природі не могло бути кращого за степ. Уся поверхня землі була немов зелено-золотий океан, по якому бризнули мільйони різнобарвних квіток. Крізь тонкі та високі стебла трави пробивалися блакитні, сині й фіялкові волошки; жовтий дрок стримів своєю пірамідальною верхівкою; біла кашка своїми шапками-парасольками рябіла на поверхні; занесений бо-зна звідки колос пшениці наливався в гущавині. При тонкому їхньому корінні нишпорили куріпки, повитягавши шийки. Повітря було повне всякого пташиного співу та свисту… Степи, степи! Які ж бо ви з біса гарні!..»

Природні степові екосистеми утворені біотою з цінними лікарськими, ефіроолійними, кормовими та іншими корисними властивостями, які ще недостатньо вивчені. У степах сконцентровано приблизно 20% видового складу рослин, тварин і грибів, відомого в Україні. В процесі життєдіяльності цієї біоти сформувалися найродючіші у світі чорноземні ґрунти та забезпечувалась біомна функція степових екосистем. Степ був еколого-етнічним джерелом становлення українського етносу з часів появи тваринництва і землеробства. Він вартий того, щоб повернутися до нас. І його повернення стане можливим із зміною практики сільськогосподарської діяльності та формуванням степової екомережі. Наблизимо ж цю зелену зміну.

«Увечері ж увесь степ геть перемінювався. Уся його різнобарвна далина займалася останнім яскравим відблиском сонця і помалу темніла, так що навіть видно було, як тінь перебігала по ній і вона ставала темно-зелена; випари здіймалися густіші; кожна квітка, кожна травинка випускала амбру, і весь степ курився пахощами. По небі, тепер блакитно-темному, неначе велетенським пензлем, наляпані були широкі смуги з рожевого золота; де-не-де біліли пригорщі легеньких і прозорих хмарок, і свіжий, наче морські хвилі, вітрець-перелесник ледве ковзав по вершечках трав, ледь доторкався до щік. Уся музика, що наповнювала день, ущухала і змінювалася на іншу. Рябенькі ховрашки вилазили зі своїх нірок, ставали на задні лапки і дзінькали, перегукуючися на весь степ. Цвірчання коників розлягалося все дужче. Іноді чулося з якогось усамітненого озера лебедине ячання і срібною хвилею розлягалося в повітрі.»[‡]

Регіональна чорноморська мережа громадських організацій була заснована у 1998 р. на Національній конференції неурядових організацій, для сприяння збереженню та відновленню навколишнього середовища та забезпечення сталого розвитку Чорноморського регіону. Її було зареєстровано в 2001 р. як некомерційну організацію.

Досягнення:

Співорганізатори робіт зі створення регіональних ландшафтних парків — «Кінбурнська коса» (18000 га), «Гранітно-степове Побужжя» (6500 га), «Тилігульський» (8500 га), багато молодіжних морських експедицій та літніх шкіл, співорганізатори X — XVIIІ екологічної регати на Кубок Кінбурнської коси (регата має статус національної — www.ecoregatta.org), проект «Відновлення біорізноманіття водно-болотних угідь в Українському Причорномор’ї» — лауреат європейської природоохоронної премії Генрі Форда (2000 р.), один з розробників пакету навчальних матеріалів з дослідження Чорного моря (під редакцією Лоуренса Мі та Ольги Майбороди — ПРООН / ГЕФ, BSERP, Стамбул, Туреччина, 2006 р., 93 с.).

Regional Black Sea NGO Network was founded in 1998 at National conference of NGOs, to assist preservation and restoration of the environment and maintain sustainable development of the Black Sea Region. It was registered in 2001 as non-profit organization.

Previous achievements:

Co-organise of the сreation of the Regional Landscape Parks — “Kinburn Spit” (18000 hectares), “Granitno-Stepove Pobuzhzhia” (6500 hectares), “Tiligulsky” (8500 hectares); many youth marine expeditions and summer schools; co-organise of the X — XVIIІ Kinburn Spit Cup Environmental Regattas (the regatta has national status) – www.ecoregatta.org; The project “Restoration of a Wetlands Biodiversity at Ukrainian Black Sea Costal Area” – laureate of the Henry Ford European Conservation Award, 2000; one of the developers of the Black Sea Study Pack/ edited by Laurence Me and Olga Maiboroda. — UNDP/GEF, BSERP. Istanbul, Turkey, 2006, 93 p.

 


[*] Між іншим, введіть ці ключові слова до будь-якої пошукової машини, наприклад, Google, та самі переконайтеся, наскільки широкими та гарячими є обговорення цієї проблеми в Інтернеті

[†] Станом на 2012 рік, цей агротехнічний прийом варто погодити з місцевим відділенням МВС

[‡] (Микола Гоголь, «Тарас Бульба». Переклад Миколи Садовського, 1835/1842. Редакція Івана Малковича та Євгена Поповича, Видавництво Івана Малковича «А-ба-ба-га-ла-ма-га», Київ 1998).

Комментарии

Добавить комментарий



Отзывы

Новости о клубе и наших походах

Наверх