Мережа природоохоронних територій Миколаївської області в контексті збереження фітобіоти


Коломієць Г.В. Мережа природоохоронних територій Миколаївської області в контексті збереження фітобіоти // Агроекологічний журн., 2004. — № 3. — С. 13–18.

УДК 502.7:581.9:631.95(477)

Г.В. Коломієць

Інститут агроекології та біотехнології УААН,

03143 Київ –  143, вул. Метрологічна, 12, тел. 266-23-38

Вступление.

В статье представлена краткая характеристика природоохранных территорий Николаевской области Украины, их принадлежность к ботанико-географическим хорионам. Определена часть площадей ботанико-географических округов, которая принадлежит объектам природно-заповедного фонда различных категорий. Очерчены возможности сохранения разнообразия фитобиоты в современном природно-заповедном фонде.

В умовах невпинної антропогенної трансформації природних ландшафтів одним з основних шляхів збереження фітобіотичної різноманітності є створення об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ). За даними державного управління екології та природних ресурсів в Миколаївській області на 1.06.03, починаючи з кінця 20-х років ХХ ст. на Миколаївщині було оголошено 126 таких об’єктів на площі 53792,81 га, проте наукову програму розвитку заповідної справи в області до цього часу не затверджено. Як наслідок, створення природоохоронних територій не завжди було науково обґрунтованим. В нашому дослідженні ми розглянемо, яку частку важливих для охорони фітобіоти територій включено у заповідний фонд, а також окреслимо можливості збереження фітобіотичної різноманітності з урахуванням реальної захищеності ділянок, що відповідно до вимог чинного законодавства потребують особливого режиму охорони.

Більша частина Миколаївщини належить до Степової зони, або Понтійської ботаніко-географічної провінції, включаючи Західнопонтичний та Чорноморсько-Азовський степові округи [1,2], і лише північний захід області розташований у Дністер-Придніпровському округу Субпонтійської провінції, що за фізико-географічним районуванням відповідає Лісостепу. Ґрунтовий покрив складають чорноземи опідзолені та типові (лісостепові), чорноземи звичайні (північностепові) та південні, каштанові ґрунти в комплексі із солонцями і солодями, піщані і супіщані ґрунти, місцями – сипучі піски. Вміст гумусу в межах Степової зони складає 3,5%, що на 0,8% менше, ніж оптимальний [3]. В межах Лісостепової зони загальний фон утворюють лучно-степові височинні розчленовані та терасові ландшафти. У Степовій зоні представлені ландшафти північностепові схилові і височинні, середньостепові  рівнинні та схилово-височинні, сухостепові приморські із солонцями та солончаками, в заплавах річок – лучно-лісові, болотні, а також рівнинні ландшафти з переважанням степової рослинності [1].

Розподіл земель Миколаївщини за цільовим призначенням вже сьогодні демонструє одне з найвищих у світі фонових антропогенних навантажень. За даними Миколаївського обласного управління земельних ресурсів, в 2000 р. сільськогосподарські угіддя склали 83,5 % території області, а безпосередньо рілля – 70,5 %. Для порівняння, на той же час в Україні площа  сільськогосподарських угідь дорівнювала 69,3 %,  рілля – 54,0 % [3].

Матеріали та методи.

Характеристику природних комплексів природоохоронних територій виконано на основі матеріалів облікових документів ПЗФ та звітів про наукові дослідження, літературних джерел та власних досліджень (2001-2002 роки). Визначено частку площі ботаніко-географічних округів, яка належить об’єктам природно-заповідного фонду різних категорій. Підрахунки площ виконано за допомогою географічної інформаційної  системи “Екомережа Миколаївської області”, яку розроблено за нашою участю. Назви видів рослин подано згідно з вимогами міжнародної ботанічної номенклатури [4].

Результати досліджень та їх обговорення.

Субпонтійська ботаніко-географічна провінція в Миколаївській області охоплює площу близько 172,2 тис. га на півночі регіону. Природний рослинний покрив на вододілах тут утворює ковилово-лучний степ, по балках – байрачні діброви, по відслоненнях вапняку і граніту – кам’янисті степи та наскельні діброви. Луки розвинені мало, прісні болота майже відсутні [1]. Штучні насадження дубу звичайного (Quercus robur L.) охороняються у заповідному урочищі «Курячі Лози» (302,0 га) та у ботанічній пам’ятці природи «Луканівка» (11,0 га). В с. Чаусово знаходиться гідрологічна пам’ятка природи «Джерело» (0,5 га). Реєстр природоохоронних об’єктів приводить також лісовий заказник «Кам’яна Балка» (10,0 га), проте відомості щодо його природоохоронної цінності та місцезнаходження суперечливі. Таким чином, заповідні об’єкти Субпонтійської провінції Миколаївщини складають 0,18 % її площі, і майже все це – штучні лісові насадження.

Західнопонтичний степовий округ Понтійської ботаніко-географічної провінції охоплює в Миколаївській області 2 млн. га. Природну рослинність плакорів тут утворюють різнотравно-типчаково-ковилові та типчаково-ковилові угруповання, включаючи посухостійкі та петрофільні варіації. Трапляються байрачні та заплавні ліси [1]. В цьому окрузі розташований один з найвидатніших природоохоронних об’єктів України – регіональний ландшафтний парк (РЛП) “Гранітно-степове Побужжя”, що був створений 18 березня 1994 р. та розширений в 1995, 1996 та 1999 роках. Станом на 1 листопада 2003 р. його площа складає 6266,8 га. Характеристику фітобіоти РЛП приводимо за Літописом природи [5]. В парку представлені заплавні ліси, наскельні діброви, заплавні луки i прибережно-водна рослинність, кам’янисті степи. Рідкісними для України є асоціації байрачних лісів – дубово-татарськокленова (Querceta (roboris) acerosa (tatarici)) i дубово-скумпiєва (Querceta (roboris) cotinosa), підлягають особливій охороні формація глечиків жовтих (Nuphareta luteae), угруповання чистецю вузьколистого (Stachys angustifolia M. Bieb.), мигдалю низького (Amygdaleta nanae), ковил волосистої, гранітної (Stipa graniticola Klokov), пухнастолистої (Stipeta dasyphyllea), пiрчастої (Stipeta pennatae), Лессiнга (Stipeta lessinginae), української (Stipeta ucrainicae), Граффа (Stipeta grafianae).  Кількість видів  судинних рослин РЛП “Гранiтно-степове Побужжя” сягає 800, з них чотири види – смілки бузька (Silene hypanica Klokov) і Ситника (S. sytnikii Krytzka, Novosad et Protopopova), мерінгія бузька (Moehringia hypanica Grynj et Klokov), яку включено в «червоний» список Міжнародного союзу охорони Природи (IUCN) [4], та вишня Клокова (Cerasus klokovii Sobko)) ніде, крім “Гранітно-степового Побужжя”, на планеті не зустрічаються. Більше 60 видів місцевої флори ендемічні для Причорномор’я, 26 видів рослин занесені до “Червоної книги України”, шість видів – до Європейського Червоного списку, 20 видів – до списку регіональної охорони. На території парку знаходяться locus classicus цілої низки видів рослин: мерінгії бузької, смілок бузької та Ситника, вишні Клокова, гвоздики бузької (Dianthus hypanicus Andrz.), громовика гранітного (Onosma graniticola Klokov). Русло Південного Бугу з численними островами та порогами є останнім в Україні місцем, де представлені автентичні ландшафти Запорозької Січі [6]. Законом України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі на 2000–2015 роки” [7] передбачено організацію в 2003 – 2005 рр. національного природного парку «Гранітно-степове Побужжя», генеральна схема розвитку України визначає тут Бузько-Степове біосферне ядро [8]. Незважаючи на це, найбільш цінним ділянкам, що розташовані в урочищі Гард, загрожує знищення внаслідок створення руслового Олександрівського  водосховища, заповнення якого зацікавлені установи пропонують  розпочати в 2004 р. При цьому виникає загроза зникнення під водою видатних ландшафтів, унікальних історичних і природних пам’яток, елементів біотичної різноманітності, які не мають аналогів і підлягають особливій охороні на світовому рівні [9]. Збереження унікальних природних об’єктів Побужжя, зокрема урочища Гард, є одним з головних завдань природоохоронної справи України.

В межах РЛП «Гранітно-степове Побужжя» знаходяться геологічні пам’ятки природи «Протичанська скеля» (0,03 га) та «Турецький стіл» (0,01 га), іхтіологічний заказник «Південнобузький» (40,0 га), ботанічна пам’ятка природи «Гирло р. Бакшала» (5,0 га), заповідне урочище «Лівобережжя» (226,0 га). Заповідні урочища «Літній хутір Скаржинського» (105,7 га), “Василева пасіка” (252,0 га) та “Лабіринт” (247,0 га) – штучні лісові масиви, що створені видатним лісоводом В.П. Скаржинським у першій половині ХІХ сторіччя. За проектом В.П. Скаржинського закладено насадження широколистяних порід, нині заказник загальнодержавного значення «Рацинська дача» (1782,0 га), де збереглися дерева віком до 150 років [10].  Посадки дубу звичайного, кленів гостролистого (Acer platanoides L.) і польового (A. campestre L.) охороняються  в заповідних урочищах «Хомутець» (68,0 га), «Чабанка» (457,0 га), «Молдова» (103,0 га), «Лісове» (48,0 га), «Мар’їна роща» (60,0 га), “Мар’ївське” (388,0 га), “Дубки” (106,0 га), в лісових заказниках місцевого значення “Олександрівська дача” (465,0 га),  «Новоселівка» (112,7 га),  “Мартинівське” (145,0 га), «Вільне» (10,0 га), “Володимирівська дача” (1298,0 га) (в межах останнього розташовані пам’ятки природи місцевого значення “Ленінське” (11,0 га) та “Ювілейне”(11,0 га), парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва “Володимирівський парк” (7,0 га)), а також в парках-пам’ятках садово-паркового мистецтва «Парк» в с. Братське (32,0 га) та «Мостівський» (28,0 га). Останній закладений в 1872 р. та має статус загальнодержавного.

На терасах Південного Бугу, де історично існували трав’янисті  угруповання піщаних степів із характерними для них ендемічними видами перлистих волошок, створені насадження сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) та кримської (P. pallasiana D.Don). Сьогодні це лісові заказники місцевого значення “Варюшине” (632,0 га), «Дорошівка» (136,0 га), “Балабанівка” (510,0 га), “Мішкове-Погорілове” (180,0 га), заповідне урочище “Андріївське” (1294,0 га), де на галявинах ще збереглися залишки природної флори. Для охорони єдиного відомого місцезростання волошки перлистої (Centaurea margaritacea Ten.) оголошено ландшафтний заказник місцевого значення “Петрово-Солониський” (300,0 га). Через неповне виконання юридичної процедури створення заказника ділянку передано фермерському господарству, тут планується організувати  виноградник. З метою збереження популяції волошки білоперлинної (Centaurea margarita-alba Klokov) в межах м. Миколаєва створено ботанічну пам’ятку природи. Незважаючи на вжиття всіх передбачених законодавством заходів, включаючи неодноразове встановлення огорожі та аншлагів, популяцію знищено внаслідок стихійного добування піску та будівництва гаражів. Вид зберігається в культурі.

Для охорони зональних угруповань формацій ковил волосистої (Stipa capillata L.) і Лессінга (S. lessingiana Trin. et Rupr.) створені ландшафтні заказники «Попова Дача» (15,0 га), “Вісунський” (50,0 га), “Вовча Балка” (250,0 га), ботанічний заказник «Мар’янівський» (20,0 га), ботанічні пам’ятки природи «Балка Широка» (5,0 га) [11],  «Зеленгорова Балка» (5,0 га), “Степок” (11,0 га) (остання має статус загальнодержавної), комплексна пам’ятка природи місцевого значення “Курган” (0,1 га). В ботанічному заказнику «Скобелівська балка» (10,0 га) відзначено також гвоздику ланцетну (Dianthus lanceolatus Steven ex Rchb) [11]. Для охорони флористичних комплексів неогенових кристалічних відслонень створені ландшафтні заказники «Водоспад» (30,0 га), “Мурахівський” (150,0 га), “Біла Криниця”(25,0 га), ботанічні пам’ятки природи «Кам’яниста Балка» (5,0 га), «Каширове» (5,0 га), “Балка” (5,0 га), “Пришиб” (5,0 га), “Себінський” (11,0 га) (останню доцільно розширити на площу 2381,4 га, де на схилах долини р. Сухий Єланець збереглися кам’янисті степи), ботанічні заказники “Єлізаветівка” (27,0 га), “Яковлівський” (142,7 га),  “Івано-Кепіне” (25,5 га), “Кримки” (7,0 га), «Богодарівка» (50,0 га), де поширені петрофітно-степові угруповання за участю ковил Лессінга, волосистої, української (S. ucrainica P. Smirn.), шорсткої (S. asperella Klokov et Ossycznjuk) та Граффа (S. grafiana Steven), сону чорніючого (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.), півників понтичних (Iris pontica Zapal.), шоломниці весняної (Scutellaria verna Besser), тюльпана Шренка (Tulipa schrenkii Regel), рястки Буше (Ornithogalum boucheanum (Kunth) Asch.), рябчика руського (Fritillaria ruthenica Wikstr.) [11].

Наймолодшим природоохоронним об’єктом Миколаївщини є регіональний ландшафтний парк «Приінгульський» (3152,7 га), який створений 17 грудня 2002 р. Тут представлені ділянки степової, лучно-болотної рослинності, а також природні комплекси кам’янистих відслонень. В межах РЛП знаходяться два заказники: гідрологічний “Софіївське водосховище” (417,0 га) та ботанічний «Пелагіївський” (123,5 га) – степова балка, де збереглись угруповання формацій ковил Лессінга, волосистої, української, пухнастолистої, шорсткої (Stipeta asperellae), гранітної (Stipeta graniticolae). Тут відзначені карагана скіфська (Caragana scythica (Kom.) Pojark.), півники понтичні, тюльпан бузький (Tulipa hypanica Klokov et Zoz), брандушка різнокольорова (Bulbocodium versicolor (Ker-Gawl.) Spreng.), голонасінник одеський (Gymnospermium odessanum (DC.) Takht) [11].

Єдиним на Правобережжі степовим заповідником є “Єланецький степ”, що створений в 1996 р. Тут представлені pізнотpавно-типчаково-ковиловий, типчаково-ковиловий та кам’янисті степи, лучні степи, деревно-чагарникові зарості. Особливій охороні підлягають формації ковил Лессінга, волосистої, української,  шорсткої [12]. За даними Літопису природи [13], в заповіднику виявлено близько 400 видів судинних рослин, серед них “червонокнижні”  ковила волосиста, ковила Лессінга, ковила шорстка, ковила Граффа, ковила українська, ковила вузьколиста (S. tirsa Steven), дpік скіфський (Genista scythica Pacz.), півники понтичні, шоломниця весняна, сон чоpніючий, тюльпан бузький, брандушка різнокольорова, шафран сітчастий (Сrocus reticulatus Steven ex Adams), еремогоне головчаста (Eremogone cephalotes (M. Bieb.) Fenzl). Такий вид, карагана скіфська належить також до Європейського червоного списку; астрагал шеpстистоквітковий (Astragalus dasyanthus Pall.), зіновать гранітна (Chamaecytisus graniticus (Rehman) Rothm.), крім «Червоної книги України» та Європейського червоного списку, включені у «червоний» список IUCN [4]. В Європейський червоний список та в список IUCN внесено гвоздику ланцетну. Серед видів рослин, що увійшли до списку регіональної охорони, відзначено горицвіт весняний (Adonis vernalis L.), ломиніс цілолистий (Clematis integrifolia L.), лещицю гоpбкову (Gypsophila collina Steven ex Ser.), астрагал одеський (Astragalus odessanus Besser), белевалію саpматську (Bellevalia sarmatica (Pall. ex Georgi) Woronow), півники солелюбні (Iris halophila Pall.), льонок великохвостий (Linaria macroura (M. Bieb.) M. Bieb.), льон лінійнолистий (Linum linearifolium Jav.), анемону лісову (Anemone sylvestris L.) [12].

Площа заповідника складає лише 1675,7 га, що не можна вважати достатнім для забезпечення надійної охорони та сталого розвитку його природних комплексів. В 2001 р. обґрунтовано підвищення репрезентативності, ландшафтної та фітобіотичної різноманітності екосистем природного заповідника “Єланецький степ” шляхом приєднання території понад 600 га. Незважаючи на визнану цінність заповідника для збереження біорізноманіття України, не всі юридичні процедури щодо захисту його території від несанкціонованого використання виконані, зокрема, не оформлений державний акт на право постійного користування землею. Це ускладнює притягнення до відповідальності порушників природоохоронного режиму.

Територія ландшафтного заказника «Михайлівський степ» (1343,1 га) являє собою систему балок, де представлені формації ковил Лессінга, волосистої, української, шорсткої, Граффа, а також дуже рідкісні для Правобережної України угруповання ковил з субдомінуванням катрану татарського (Сrambe tataria Sebeok) [10]. Ландшафтний заказник «Гора» (239,0 га) поєднує ділянки степів на вапнякових схилах та протиерозійних насаджень дубу, білої акації (Robinia pseudoacacia L.), сосни кримської. Рослинність вапнякових відслонень охороняється в ландшафтному заказнику «Пташиний» (36,8 га). В ландшафтному заказнику “Острів Довгий” (6,0 га) представлені заплавні ліси. В ландшафтному заказнику місцевого значення “Півострів Піщаний” (368,7 га) відзначено найпівденніше в області місцезростання рябчика руського [11].

Гідрологічні заказники «Щербанівське водосховище» (385,0 га), «Катеринівське водосховище» (330,0 га), «Підземне озеро» (41,0 га), “Жовтневе водосховище” (429,0 га), орнітологічний заказник «Бузький» (210,0 га) створені для охорони водних запасів та місць перебування водоплавних птахів. Виходи ґрунтових вод охороняються в гідрологічних пам’ятках природи «Зоряний» (25,0 га), «Джерело» в с. Прибужани (0,5 га), «Джерело» в с. Олександрівка (0,01 га), «Джерело» в м. Вознесенськ (0,01 га), «Джерело» в с. Ракове (0,01 га). Іхтіологічний заказник «Олександрівський» (62,5 га) створений для охорони місць перебування рідкісних видів риб. Відслонення кристалічних порід оголошені геологічними пам’ятками природи «Виступи граніту біля с. Кам’яно-Костувате» (5,0 га), «Виступи граніту біля с. Ясногородка» (5,0 га), «Виступи граніту біля с. Таборівка» (5,0 га),  «Магматити» (5,0 га). Деревні насадження паркового типу представлені у 5 об’єктах загальною площею 20,4 га. Місцезнаходження та характер природних комплексів лісових заказників “Добра Криниця” (20,0 га), “Байрак” (10,0 га), ботанічного заказника “Лощина” (15,0 га), ботанічних пам’яток природи “Мокра Балка” (30,0 га), “Балка Пенківська” (25,0 га), “Рубанівський ставок” (15,0 га) потребують уточнення.

Серед інших об’єктів Західнопонтичного степового округу Миколаївській зоопарк загальнодержавного значення (18,0 га); три пам’ятки природи під назвою “Дуб”, кожна з яких має площу 0,01 га; гідрологічні пам’ятки природи “Турецький фонтан” (0,01 га), п’ять об’єктів під назвою “Джерело” загальною площею 0,09 га; 11 об’єктів паркового типу загальною площею 121,9 га; ландшафтний заказник місцевого значення “Новопетрівські плавні” (200,0 га).

РЛП “Тилігульський” починається у Західнопонтичному степовому окрузі і простягається через Чорноморсько-Азовський степовий округ до узбережжя Дніпровсько-Бузького лиману. Парк створено у 1995 р., його площа 8195,4 га, з яких 4755,3 га – акваторія лиману. Огляд рослинності та флористичного складу поданий за науковим обґрунтуванням створення парку [14], згідно з яким тут представлені справжні (типчаково-ковилові) та петрофітні степи, деревно-чагарникові угруповання, лучно-солончакові і літоральні фітоценози, формації чебрецю двовидного (Thymeta dimorphi) та чебрецю молдавського (Th. moldavici), унікальна для регіону асоціація Stipa lessingiana + Polygala moldavica. Флора парку нараховує 407 видів, в тому числі “червонокнижні” підсніжник Ельвеза (Galanthus elwesii Hook.f.),  голонасінник одеський, рястка Буше, еремогоне головчаста, сон чорніючий, ковили волосиста, Лессінга, українська, Граффа, шорстка, тюльпани Шренка та бузький, шафран сітчастий, дрік скіфський, а також види регіонального “червоного” списку – льонок великохвостий, півники солелюбні, ломиніс цілолистий, яблуня рання (Malus praecox (Pall.) Borkh.), горицвіт весняний, валеріана пагононосна (Valeriana stolonifera Czern.), тринія багатостеблова (Trinia multicaulis Schischk.), льон лінійнолистий та інші. На території заповідного об’єкту зростають західнопричорноморські і причорноморські ендемічні види, серед яких глід Попова (Crataegus popovii Chrshan.), мінуарція бузька (Minuartia hypanica Klokov), смілка українська (Silene ucrainica Klokov), юринея короткоголова (Jurinea brachycephala Klokov), волошка Маршалла (Centaurea marschalliana Spreng.), пижмо одеське (Tanacetum odessanum (Klokov) Tzvelev) та інші. Південну частину сучасного ландшафтного парку ще в 1976 р. було оголошено орнітологічним заказником місцевого значення “Низів’я Тилігульського лиману”.

Таким чином, в межах Західнопонтичного степового округу природні рослинні угруповання охороняються на площі 7997,7 га (0,40 % площі округу в межах Миколаївської області), насадження широколистяних порід – 5807,8 га (0,29%), шпилькові насадження – 2831,0 га (0,14 %), водні об’єкти – 6203,0 га (0,31 %), культурні ландшафти – 145,0 га (0,01 %).

Розташований в Чорноморсько-Азовському степовому окрузі РЛП “Кінбурнська коса” було створено у 1992 р. на площі 17890,2 га, з яких 11660 га суші, а решта – акваторії. Унікальність парку полягає в тому, що тут збереглися   природні комплекси пісків нижнього Дніпра із цілою низкою властивих лише їм видів флори і фауни [15]. За матеріалами Інвентаризації флори РЛП “Кінбурнська коса” [15], тут відзначено більш, ніж 200 видів вищих рослин. Живими сторінками “Червоної книги України” є волошка короткоголова (Centaurea breviceps Iljin), ковила дніпровська (Stipa borysthenica Klokov ex Procudin), береза дніпровська (Betula borysthenica Klokov), сон чорніючий, фіалка Лавренка  (Viola lavrenkoana Klokov), зозулинці. До Європейського червоного списку занесені хрестовник дніпровський (Senecio borysthenicus (DC.) Andrz. ex Czern.), козельці дніпровські (Tragopogon boristhenicus Artemcz.), піщанка Зоза (Arenaria zozii Kleopow), роговик Шмальгаузена (Cerastium schmalhausenii Pacz.), гоніолимон злаколистий (Goniolimon graminifolium (Aiton) Boiss.), який включено також в «червоний» список IUCN [4]. Регіональній охороні підлягають миколайчики приморські (Eryngium maritimum L.), оман високий (Inula helenium L.), рапонтикум серпієвидний (Rhaponticum serratuloides (Georgi) Bobrov), валеріана пагононосна. До наших часів у парку збереглись реліктові широколистяні гайки, що складені березою дніпровською, дубом звичайним, осикою (Populus tremula L.), вільхою чорною (Alnus glutinosa (L.) Gaertn.) [16]. Ендемічну для понизь Дніпра та Південного Бугу формацію Betuleta borysthenicae занесено до Зеленої книги України.

Суттєвою проблемою РЛП “Кінбурнська коса” є штучні  соснові насадження, що належать до об’єктів підвищеної пожежної небезпеки. Внаслідок їхнього займання у 2001 та 2002 рр. знищено близько 1000 га лісових культур. До пошкодження унікальних природних комплексів може призвести дуже активна в останні роки забудова території, яка проводиться за відсутності затверджених меж населених пунктів. Шляхом вирішення цієї та низки інших проблем природокористування є прийняття проекту організації території РЛП. На жаль, місцева влада, землекористувачі, природоохоронні органи вже більш, ніж чотири роки не знаходять консенсусу у питаннях охорони, відтворення, рекреаційного та господарського використання природних комплексів парку, що відкладає прийняття зазначеного проекту та складає умови для нераціонального використання природних ресурсів. Незважаючи на вказані негативні фактори, Кінбурнська коса залишається однією з найважливіших територій для розбудови екологічної мережі. Загальнодержавною програмою формування національної екологічної мережі на 2000–2015 рр. передбачено створення тут в 2007 – 2009 рр. національного природного парку [7].

В Миколаївській області знаходяться ділянки Чорноморського біосферного заповідника – острови Довгий і Круглий (375,7 га суші), урочище “Волижин ліс” (681,0 га).  Для збереження єдиного в світі  місцезростання волошки  первинноперлистої  (Centaurea protomargaritacea Klokov) оголошено ботанічну пам’ятку природи “Старогаліцинівський” (8,0 га), однак неналежне оформлення документів призвело до створення тут винограднику. Охороні гідрологічних об’єктів слугують заказник “Солоне озеро” (375,0 га) та пам’ятка природи “Джерело” (0,5 га) в с. Рибаковка.

Таким чином, природні рослинні угруповання охороняються на площі 7063,7 га, що складає 3,43% площі Чорноморсько-Азовського степового округу (205,6 тис. га); штучні соснові насадження – на площі 5000,0 га (2,43%); водні об’єкти – на площі 7980,7 га (3,88%).

Висновки.

Площа природно-заповідного фонду Миколаївщини сягає 2,2 % загальної площі області. Одну четверту частину його складають природні та мало змінені екосистеми, інші три четвертини належать штучним лісовим насадженням, водним об’єктам, культурним ландшафтам. Аналіз реальної захищеності територій ПЗФ змушує констатувати, що лише 2156,7 га, або 0,09 % площі Миколаївської області забезпечують збереження природної фітобіоти. Це ділянки Чорноморського біосферного заповідника і природний заповідник “Єланецький степ”. Території інших об’єктів, що створені для  збереження природної фітобіоти, знаходяться у користуванні підприємств та громадян.  Низький рівень екологічної свідомості населення призвів до того, що законодавчі вимоги щодо збереження об’єктів ПЗФ ігноруються як місцевими жителями, так і в багатьох випадках представниками органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Прикладами того є надання ділянок піщаного степу РЛП “Кінбурнська коса” для приватного будівництва, намагання вивести зі складу РЛП “Гранітно-степове Побужжя” найцінніші його територій з метою їхнього затоплення. Така ситуація не лише ставить під загрозу виконання Україною низки власних законів, в тому числі щодо ратифікації міжнародних угод, але й може призвести до втрати важливих елементів біотичної різноманітності та порушення екологічної рівноваги регіону. Першочерговими заходами щодо забезпечення збереження фітобіоти в природно-заповідному фонді є проведення інвентаризації ПЗФ області з оформленням документації відповідно до вимог чинного законодавства, розробка та затвердження в установленому порядку наукової програми розвитку природно-заповідного фонду області, запровадження системи  навчання громадян екологічній культурі, підвищення рівня екологічної свідомості суспільства.

Список літератури

  1. Природа Украинской ССР. Ландшафти и физико-географическое районирование /Маринич А.М., Пащенко В.М., Шищенко П.Г.– Киев: Наук. думка, 1985. – 224 с.
  2. Екофлора України: Том 1.: Lycopodiophyta-Pinophyta \ Колектив авторів під ред. Я.П. Дідуха. – К.: Фітосоціоцентр, 2000. – 283 с.
  3. Національна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Україні у 2000 році. – Київ, Мінекоресурсів України, 2001. – 184 с.
  4. Mosyakin S., Fedoronchuk M. Vascular plants of Ukraine. A nomenclatural checklist – Kiev, M.G. Kholodny Institute of Botany, 1999. – 345 c.
  5. Літопис природи РЛП “Гранітно-степове Побужжя”, Т.1, – с. Мигія, 1997-1998. – 80 с.
  6. Таращук С., Деркач О., Холипенко В. Гранітно-степове Побужжя //  “Світ у долонях” – 1996. – № 1 – С. 12–19.
  7. Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки”. – ВВР, 2000, N 47, ст.405
  8. Akimov I., Kostiushyn V., Tarashchuk S., Tytar V. Ukrainian General Scheme of Development: biodiversity conservation issues //  “Czlowiek i Przyroda”, № 13-14, Jesien 2000-Wiosna 2001. – С. 69–79.
  9. Рижков С.С., Барановський Б.О. Наукове обґрунтування коригування меж природно-заповідного об’єкту місцевого значення – РЛП “Гранітно-степове Побужжя” та заходів для компенсації шкоди, яка буде завдана території парку та  біогеоценозам прилеглих територій в результаті будівництва Ташлицької ГАЕС та заповнення Олександрівського водосховища, Т. 1. /рукопис/ – Миколаїв/ МАМНТІ, 2002. – 145 с.

10.  Деркач О., Таращук С., Костюшин В. Формування екологічної мережі Миколаївської області, розробка відповідної програми. /рукопис/ – Миколаїв/ ПФ ІНЕКО НЕЦ України, 2002. – 125 с.

11.  Таращук С., Деркач О., Сіренко І., Костюшин В. Національна інвентаризація степів України. – Київ/ ІНЕКО НЕЦ України, 1997. – 95 с.

12.  Деркач О.М., Таращук С.В. Про необхідність створення природного заповідника “Єланецький” / /  Ойкумена. – 1994. – № 1-2. – С. 112–116.

13.  Літопис природи ПЗ “Єланецький степ”, 2001 р. – с. Калинівка, 2002 р.– 95 с.

14.  Деркач О.М., Таращук С.В. О целесообразности создания РЛП “Тилигульский”// Проект создания РЛП “Тилигульский”. /рукопис/ – Николаев/ ООО “Ойкумена”, 1994.–17 с.

15.  Таращук С., Деркач О. Кінбурнська коса //  “Світ у долонях” – 1998. – № 1(5) –С.18–21.

16.  Деркач О. Інвентаризація флори РЛП “Кінбурнська коса” (рукопис) // Матеріали Літопису природи РЛП “Кінбурнська коса”, 2002 р. – [15 аркушів].

РЕЗЮМЕ

В роботі надано стислу характеристику природоохоронних територій Миколаївщини, їх приналежність до ботаніко-географічних хоріонів. Визначено частку площі ботаніко-географічних округів, яка належить об’єктам природно-заповідного фонду різних категорій. Окреслено можливості збереження фітобіотичної різноманітності області в сучасному природно-заповідному фонді.

Комментарии

Добавить комментарий



Наверх